Продовжуємо публікацію результатів фундаментального дослідження Центру Разумкова щодо того, як ідентифікують себе громадяни України на нинішньому етапі нашої історії.

З огляду на те, що в Україні зігнорований черговий перепис населення (за встановленою світовою практикою та за рекомендаціями Організації Об’єднаних Націй, Україна мала б його провести ще в 2011 році, але перед тодішньою владою стояли інші завдання), опитування, проведене Центром Разумкова, дає змогу побачити, які тенденції спостерігаються в українському суспільстві, які пріоритети набирають ваги, а які, навпаки, втрачають значення, які саме маркери самоідентифікації, притаманні нашим співвітчизникам.

У рамках проекту Центру Разумкова «Ідентичність громадян України: тенденції змін, виклики та перспективи для національної єдності» 11—23 грудня 2015 року в усіх регіонах України (за винятком Криму та окупованих територій Донецької і Луганської областей) було проведено загальнонаціональне соціологічне дослідження. Опитано 10071 респондента. Теоретична похибка вибірки — 1%. Нинішні дані аналітики центру зіставляють з результатами опитувань за 2005—2009 роки.

Соціокультурна ідентичність

Головними характеристиками соціокультурної ідентичності, які розглядаються у дослідженні, є мовна ідентичність у різних її вимірах (рідна мова, мова повсякденного спілкування в сім’ї та в соціальному середовищі, рівень володіння державною українською мовою), а також культурна ідентичність, зокрема віднесення себе до певної культурної традиції, відчуття своєї близькості/соціального дистанціювання стосовно представників інших національностей, жителів інших регіонів України та інших країн.

Мовна ідентичність

Більшість (60%) громадян вважають рідною мовою українську, 15% — російську, 22% — і українську, і російську однаковою мірою, 2% респондентів вважають рідними інші мови.

У 2006 році українську мову як рідну відзначили 52% респондентів, російську — 31%, українську та російську рівною мірою — 16%, інші мови — 1%.

На Заході і в Центрі для більшості респондентів рідною мовою є українська (відповідно, 93% і 78%). На Півдні і Сході близькі частки опитаних називають рідними українську та дві мови рівною мірою (відповідно, 35% і 38% та 37% і 34%). На Донбасі відносна більшість (40%) респондентів вважають рідною російську мову, дві мови — 34%, українську — 20%.

Таким чином, частка громадян, які вважають рідною мовою українську, а також дві мови одночасно — збільшилася, російську мову — зменшилася. Вдома 44% респондентів розмовляють українською мовою, 5% — переважно українською. 13% — російською, 11% — переважно російською. 25% громадян спілкуються вдома іноді українською, іноді — російською, 1,4% — іншими мовами.

У 2006 році 39% опитаних вдома розмовляли україн-ською мовою, 7% — переважно українською, 15% — іноді українською, іноді — російською, 28% — російською, 10% — переважно російською.

Отже, і в домашньому спілкуванні спостерігається збільшення вжитку української мови та двох мов одночасно, зменшення — російської. Вдома українською та переважно українською користуються 92% жителів Заходу, 63% — Центру, 20% — Півдня, 27% — Сходу, 13% — Донбасу. Обома мовами спілкуються 3% респондентів на Заході, 26% — у Центрі, 37% — на Півдні, 32% — на Сході, 34% — на Донбасі. Російською та переважно російською мовою користуються вдома 2% респондентів на Заході, 10% — в Центрі, 38% — на Півдні, 40% — на Сході, 52% — на Донбасі.

Подібна ситуація з використанням мов за межами дому — на роботі, навчанні та інше.

40% опитаних спілкуються за межами дому україн-ською мовою, 6% — переважно українською. 12% — російською, 11% — переважно російською. 29% респондентів спілкуються двома мовами — українською та російською.

У 2005-у на питання «Якою мовою Ви частіше спілкуєтеся на роботі?» однакові частки (по 37%) респондентів відповіли, що українською та російською мовами, двома — 21%. Таким чином, частота вживання української мови і двох мов збільшилася, російської — зменшилася.

За межами дому українською та переважно українською мовою спілкуються 92% респондентів на Заході, 57% — у Центрі, 16% — на Півдні, 24% — на Сході, 9% — на Донбасі.

Двома мовами спілкуються 5% опитаних на Заході, 33% — у Центрі, 41% — на Півдні, 34% — на Сході, 37% — на Донбасі.

Російською та переважно російською мовою за межами дому спілкуються на Заході — 1% опитаних, у Центрі — 9%, на Півдні — 39%, на Сході — 42%, на Донбасі — 54%.

Отже, можна констатувати збільшення вживання української мови і двох мов громадянами як у сім’ях, так і на роботі, навчанні і, відповідно, зменшення використання російської мови. Однак, хоча й меншою мірою, ніж раніше, частки респондентів, які використовують у спілкуванні українську мову, в усіх регіонах, крім Заходу, є меншими, ніж частки тих, хто визнають українську мову рідною.

Одним із чинників використання мов у повсякденному житті є їх статус у найближчому соціальному оточенні.

На думку 43% респондентів, у їхньому соціальному оточенні престижніше розмовляти українською мовою. 22% опитаних назвали такою мовою російську, 1,1% — англійську. 29% відзначили, що серед їхніх друзів і колег байдуже, якою мовою розмовляти.

Престижність спілкування українською мовою в найближчому колі відзначають 88% респондентів на Заході, 51% — у Центрі, 16% — на Півдні, 21% — на Сході, 11% — на Донбасі. Російську мову вважають престижною у своєму оточенні 2% громадян на Заході, 12% — у Центрі, 29% — на Півдні, 34% — на Сході, 50% — на Донбасі.

Байдуже, якою мовою спілкуватися з друзями та колегами, для 6,5% респондентів на Заході, 32% — в Центрі, 47% — на Півдні, 38% — на Сході, 30% — на Донбасі.

Отже, українська мова є престижною для переважної більшості жителів Заходу та більшості жителів Центру, тоді як на Донбасі для більшості престижною є російська мова, а на Півдні і Сході для відносної більшості це питання не актуальне.

Володіння українською мовою

Більшість респондентів (65%) вільно володіють українською мовою. 28% опитаних оцінюють свій рівень володіння українською достатнім для спілкування на побутовому рівні, проте недостатнім для спілкування на спеціальні теми. Для 4,4% респондентів спілкування українською та її розуміння є проблемою. Зовсім не розуміють українську мову 0,4% опитаних.

У 2005 році частка респондентів, які вільно володіли українською мовою, становила 58%, тих, хто мав достатній рівень — 33%, погано розуміли українську — 7%, не розуміли зовсім — 0,8%.

Рівень знання української мови суттєво різниться залежно від регіону. Вільно володіють нею 94% респондентів на Заході, 72% — у Центрі, 52% — на Сході, 49% — на Півдні, 39% — на Донбасі. Водночас, у всіх регіонах переважна більшість (99—81%) громадян володіють українською мовою вільно або в обсязі, необхідному для спілкування на побутовому рівні.

Як і в 2006-у, частка громадян, які вільно володіють українською мовою, перевищує частку тих, хто вважає її рідною.

Володіння іноземними мовами

Загалом 31% опитаних засвідчили володіння визначеними (було запропоновано 13 конкретних мов і варіант «інші мови») іноземними мовами в обсязі, достатньому для спілкування на побутовому рівні, ще 18% — обрали варіант відповіді «інші мови». Серед визначених мов найчастіше (20%) респонденти обирали англійську, польську (6%), німецьку (5%) та французьку (1,3%). Кожною з інших запропонованих мов володіють менше 1% респондентів. 50% респондентів не змогли відповісти.

Найбільше громадян, які володіють іноземними мовами, — на Заході, де 47% засвідчили володіння визначеними іноземними мовами, в Центрі цей показник становить 25%, на Півдні — 29%, на Сході — 28%, на Донбасі — 25%.

Уявлення про бажаний статус мов

Більшість (56%) респондентів вважають, що в Україні єдиною державною й офіційною мовою має бути українська, а російська мова та мови інших національних меншин можуть використовуватися на побутовому рівні.

На думку чверті (24%) опитаних, українська мова має бути державною, а російська — офіційною в деяких регіонах України. 14% респондентів виступають за дві державні мови — українську та російську.

Варіанти, за яких російська мова має бути державною, а українська — офіційною в деяких регіонах, а також російської мови як державної та офіційної, підтримують 1,4% та 1,1% опитаних, відповідно.

У 2005 році лише 35% громадян виступали за єдину державну та офіційну мову — українську, з можливістю інших мов використовувати на побутовому рівні. 20% підтримували державність української та офіційний статус у деяких регіонах — російської мов. 37% виступали за державну двомовність, 3% — за державність російської мови та офіційну регіональну українську, 0,8% — за єдину державну та офіційну — російську.

На Заході та в Центрі України переважна більшість (81% та 75%, відповідно) громадян підтримують статус української мови як єдиної державної та офіційної, а надання російській мові статусу офіційної у певних регіонах тут підтримують 15% і 16% громадян відпо-відно, державну двомовність — відповідно 2% і 4%. На Півдні відносна більшість (37%) підтримують державність та офіційність української мови, 30% — можливість надання російській мові статусу офіційної в певних регіонах, 23% — державність обох мов.

На Сході рівні частки (по 34%) респондентів підтримують варіанти держаної української мови та можливості надання російській мові статусу офіційної в регіонах. Прихильників державної двомовності тут 25%. На Донбасі відносну більшість становлять прихильники надання офіційного статусу російській мові в регіонах, за збереження державної української мови 37%. Прихильників державної двомовності на Донбасі 35%, української мови як єдиної державної і офіційної — 21%.

Відмінність нинішньої ситуації можна проілюструвати регіональним розподілом відповідей у 2007 році.

Так, частка прихильників української мови як єдиної державної становила, відповідно: на Заході — 77%, в Центрі — 50%, на Півдні — 25%, на Сході — 13%. Прихильників державної двомовності було: на Заході — 5%, в Центрі — 21%, на Півдні — 46%, на Сході — 50%.

Ідею надання російській мові статусу офіційної у певних регіонах, за збереження державного статусу української мови підтримували, відповідно: на Заході — 15%, в Центрі — 25%, на Півдні — 21%, на Сході — 31%.

Результати дослідження свідчать, що в питанні статусу мов відбулися серйозні зрушення в напрямку підвищення статусу української мови і зменшення — російської. Статус української мови як єдиної державної не підлягає сумніву.

Ідея державної двомовності на сьогодні значною мірою втратила популярність у всіх регіонах, насамперед на Півдні і Сході. Натомість, більшою, ніж раніше, підтримкою у цих регіонах користується підхід, що передбачає державність української мови та можливість надання російській мові статусу офіційної в певних регіонах.

Культурна ідентичність, належність до культурної традиції

Більшість (70%) громадян відносять себе до україн-ської культурної традиції, 10% — до радянської, 7% — до європейської, 3% — до російської.

У 2006 році до української культурної традиції відносили себе 56% громадян, до радянської — 16%, до загальноєвропейської — 7%, до російської — 11%.

До української культурної традиції себе відносять більшість (абсолютна чи відносна) жителів кожного з регіонів України: на Заході — 85%, у Центрі — 81%, на Півдні та Сході — по 64%, на Донбасі — 38%. Явний розрив помітний лише між Донбасом та всіма іншими регіонами.

Якщо на Заході та в Центрі частка громадян, які відносять себе до російської культурної традиції є меншою за 1%, то на Півдні вона становить 4%, на Сході — 6%, а на Донбасі сягає 10%.

Належність до радянської культурної традиції за-свідчують 24% жителів Донбасу, 14% — Сходу, 12% — Півдня, 6% — Центру, 3% — Заходу.

До загальноєвропейської культурної традиції себе відносять 8% респондентів на Заході, 6% — у Центрі, 8% — на Півдні, 7% — на Сході і майже 9% — на Донбасі.

Упродовж 2006—2015 років відбулося суттєве зростання частки представників української культурної традиції і зменшення — радянської та російської.

Бачення перспектив культурних традицій в Україні

Помітні зміни відбулися в оцінках респондентами перспектив різних культурних традицій в Україні.

На думку відносної більшості (40%) опитаних, у майбутньому в Україні переважатиме українська культурна традиція, 21% — загальноєвропейська, 17% вважають, що в різних регіонах домінуватимуть різні культурні традиції.

Переважання в майбутньому російської культурної традиції відзначають 2,3% опитаних, іншої — 1,7%. Не визначилися з відповіддю 17% респондентів.

У домінуванні в майбутньому української культури переконані 49% громадян на Заході, 45% — у Центрі, 33% — на Півдні, 39% — на Сході, 21% — на Донбасі. У всіх регіонах, крім Донбасу, це — відносна більшість респондентів.

У перевагу загальноєвропейської культурної традиції вірять 28% респондентів на Заході, по 20% — у Центрі та на Півдні, 22% — на Сході, 13% — на Донбасі. На Заході, в Центрі і на Сході це друга за величиною частка респондентів.

На Донбасі відносна більшість (30%) респондентів обрали варіант «у різних регіонах переважатимуть різні культурні традиції». Цей варіант є другим за підтримкою і на Півдні (22%). В інших регіонах його підтримують 11—17% респондентів.

У 2006-у переважання української культурної традиції прогнозували 35% респондентів, різних культур у різних регіонах — 22%, загальноєвропейської традиції — 16%, російської — 2%, радянської та іншої — по 1,3%. Не визначилися — 22% опитаних.

Таким чином, зросли частки респондентів, які очікують переважання в майбутньому української і загальноєвропейської традицій, зменшилися частки тих, хто очікує на регіональний мультикультуралізм.

Оцінка культурної близькості з жителями інших країн і регіонів

Близькість у культурному аспекті українців, які проживають в Україні, та росіян, які проживають в Україні, респонденти оцінюють у 3,8 бала (за 5-бальною шкалою, де 5 — «максимальна схожість груп»).

Дистанція між громадянами України і громадянами Росії видається респондентам більшою (3,5 бала), а між громадянами України і громадянами країн-членів ЄС — ще більшою (2,5).

Оцінюючи культурну близькість жителів різних регіонів України, респонденти найвище оцінили близькість жителів Центральної і Східної України (3,5), Західної і Центральної (3,4), Галичини і Центральної (3,3).

Дистанція між жителями України та жителями тимчасово окупованих районів Донецької і Луганської областей та жителями тимчасово окупованого Криму оцінюється у 3 бали. Найбільшою вважається дистанція між жителями Західної і Східної України (2,7) та між жителями Галичини і Донбасу (2,4).

Таким чином, громадяни вважають відмінності між культурами деяких регіонів України більшими, ніж з культурами інших держав.

У 2005 році громадяни також вважали найбільш близькими українців в Україні і росіян в Україні, проте тоді вони вважалися ближчими (4,2).

На другому місці за близькістю були громадяни України і громадяни Росії, проте також з вищим показником (4,1). Дистанція між громадянами України і ЄС оцінювалася у 2,3 бала.

Ступінь близькості між жителями Галичини і Донбасу (2,8 бала) оцінювався вище, ніж у 2015-у.

Отже, зросло відчуття відмінності українців від ро-сіян і громадян Росії, дещо зменшилося — щодо жителів ЄС. Водночас знизилися оцінки близькості між жителями Галичини та Донбасу.

Ідентифікація з Європою

Більшість (63%) громадян не відчувають себе європейцями (це — сума варіантів відповідей «ні» і «скоріше ні»). Відчувають — 29% (також сума варіантів). Не визначилися — 9%.

Серед тих, хто не відчуває себе європейцем, головною причиною цього називають низький рівень добробуту — 73% опитаних. На другому місці — соціально-культурні умови життя (46%).

Чинники культурно-духовного характеру відзначають менші частки респондентів: мовні бар’єри — 36%; «неєвропейську» свідомість — 33%; низький рівень культури, освіти — 29%, відчуття себе представником іншої культури — 16%, релігійну належність — 4,7%.

У 2006 році не відчували себе європейцями 68% респондентів, відчували — 27%. Не визначилися — 6%.

Таким чином, число тих, хто не відчуває себе європейцем, дещо зменшилося, частка «європейців» — дещо зросла. Ієрархія причин, через які більшість опитаних не відчувають себе європейцями, суттєво не змінилася: на першому плані — проблеми соціально-економічного характеру. Водночас, зросла значущість таких чинників, як мовні бар’єри, відчуття себе представником іншої культури, «неєвропейська» свідомість.

Останні зміни могли бути похідними від різного роду впливів — від більшої особистої обізнаності про Європу та зростання самоусвідомлення українців як нації до впливу міфів російської пропаганди про «цивілізаційну окремішність єдиного російського народу, складовою частиною якого є українці».

Вплив чинників матеріального характеру як головної перешкоди відзначають жителі всіх регіонів України, загалом ієрархія причин скрізь є подібною.

Водночас, на Донбасі є значно вищою, ніж в інших регіонах, у т.ч. удвічі більшою, ніж на Сході та Півдні, частка респондентів, які називають як причину власної «неєвропейськості» відчуття себе представником іншої культури (31%). Це корелює з даними про віднесення громадянами себе до культурної традиції, за якими загалом 34% жителів Донбасу визначили себе представниками радянської і російської традицій. Отже, для багатьох жителів Донбасу залишається актуальним відчуття певної культурної відчуженості як від Європи, так і від решти території України.

(Далі буде).