Нотатки з міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні напрями селекційного удосконалення пшениці»

Саме в Одесі, саме на Півдні України зав’язалася і триває ось уже понад 100 років глибока і нерозривна любов між ученими-селекціонерами нашого краю та нашим же найдав-нішим і найпершим Хлібом-Пшеницею.

Зачалась вона, ця дружба-любов, із заснування у 1912 році на тодішній далекій околиці Одеси (тепер — місце під аеропортом) Дослідного поля, а перегодом і Селекційної станції. Це позначено уже 1916 роком, коли молодий професор Новоросійського (Одеського) університету Андрій Опанасович Сапєгін (родом з Миколаївщини), повернувшись зі Швеції, де стажувався на Сфальовській селекційно-дослідній станції, розгорнув селекційні роботи за всіма ланками вивіреного процесу. Бракувало коштів, площ, приміщень, технічного оснащення. А особливо — кадрів-помічників. Проте на кращі часи ніколи було чекати. Адже землеробство, що розгорталося у краї доволі інтенсивно, зазнавало значних провалів через посухи, відсутність розробленої для умов Півдня агротехніки, через брак посівного матеріалу, який відповідав би саме умовам регіону.

Однак своєю енергією і прагненням самовіддано прислужитися рідному краю професор Сапєгін, то змагаючись, а то й спільно діючи з таким самим, як він, ентузіастом — керів-ником Дослідного поля В. Г. Ротмістровим, зміг відносно швидко рушити вперед справу свого покликання і своєї честі. Від двох неопалюваних кімнат, за відсутності приміщень для працівників установи й зберігання одержаних сортозразків від різноманітних схрещувань і доборів з місцевих (народних) сортів та генетичних ліній, Селекційна станція перейшла у 1920 році, знову ж завдяки «пробивній силі» А. О. Сапєгіна, на держбюджет. Прийшли кошти — прийшли й фахівці-науковці, технічні працівники, будівельники… Крім раніше розгорнутої селекції озимої та ярої пшениці, розпочалися роботи з ячменем, кукурудзою, соняшником, суданською травою. Вийшли на поля України і за її межі виведені Сапє-гіним сорти озимої пшениці Земка, Кооператорка, Степнячка. Невдовзі Кооператорка почала займати по 4—5 млн га полів на рік. Рекорд-сменкою виявилася вона і з довголіття: тріумфальний хід Кооператорки територією колишнього Союзу тривав з 1920-х й аж до повоєнного часу, а у середньоазійських респуб-ліках вона господарювала ще до 1975 року.

Було і перетворення станції на Український генетико-селекційний інститут (1928) з укомплектуванням його повноформатних відділів та лабораторій — селекції, генетики, техноаналітики, захисту. Були злети й падіння інституту у перед-воєнний час, коли ним керував надісланий з Москви наш-таки, український, геній, як тоді казали, Т. Д. Лисенко з його ж командою. Тут уже мали непогані напрацювання з селекції пшениці, зокрема Л. П. Максимчука. Він разом з Д. О. Долгушиним та П. Я. Коробком завершував створення сортів озимої пшениці Одеська 3 та Одеська 12, котрі надалі також мали б стати «мільйонерами». Але… своє слово «вставив» Лисенко: у відповідь на звичайне повідомлення Максимчука про те, що у його дослідах при схрещуванні сортів, які добре різняться за скоростиг-лістю, гібриди успадковують тривалість вегетаційного періоду за проміжним типом. А слово це було не просте й не золоте, як мовиться у казках. «Ні, Луко, — прозвучав Лисенків присуд. — Це не так, бо так бути не може».

По цій, нібито звичайній, простій, розмові сталося: Л. П. Максимчук мусив невдовзі полишити інститут, і на той час у колективі вже зосталися, в основному, лише прибічники Лисенка, хоч і не всі вони були його однодумцями…

Колектив з ним мирився, бо були у Лисенка й «світлі сторони» в роботі, спеціалістам це відомо. Але мало хто знає, що й безпідставно репресованих колег «Трохим», бувало, витягував з лап «червоної інквізиції». Як, наприклад, Прокопа Хомича Гаркавого, який тоді також займався пшеницею і був звинувачений ледве не у ворожо-му шкідництві через те, що посів озимини не витримав несподівано високих для нашого краю морозів…

Втім, усі знають, якої шкоди завдав Лисенко вітчизняній науці, зокрема генетиці, що на той час ім’ям і здобутками школи геніального М. І. Вавилова посідала чільні позиції у світі.

Але не будемо про це далі — мовлено вже раніше чимало. Простежимо разом зі співголовуючим на конференції — завідувачем відділу селекції та насінництва пшениці СГІ М. А. Литвиненком шлях у наш день тих, хто виявляв і виявляє й тепер глибоку відданість Золотій Пані-Пшениці.

Майже 50 років (із 1936-го по 1986-й) відділ селекції пшениці в СГІ очолював видатний вчений Ф. Г. Кириченко, увінчаний свого часу високими званнями академіка, Героя праці, лауреата Державної премії. Саме за цей період було завершено створення сортів винятково степового типу — Одесь-кої 3 та Одеської 12 (Ф. Г. Кириченко, Л. П. Максимчук, П. Я. Коробко, Д. О. Долгушин). Саме ці сорти, разом з Одеською 16 (виведена методом індивідуального добору з Одеської 12 у 1946 році Ф. Г. Кириченком та його колегою і дружиною М. С. Терлецькою із селекційного матеріалу, збереженого під час війни в евакуації), упродовж двох десятиліть (1944 — 1964) вирішували рівень зборів пшеничного зерна у степових регіонах. Вони, районовані у багатьох областях і краях колишнього Союзу, були надійними посланниками України у дружніх до нас республіках, займаючи загалом по 4—8 млн га. Досить сказати, що Одеська 16 була і залишається неперевершеним «шедевром» високої морозозимостійкості.

Слідом за Ф. Г. Кириченком упевнено виходило на «пшеничну вахту» нове покоління науковців — А. В. Абакуменко, О. В. Нефьодов, В.М. Пильнєв, А. І. Паламарчук, А. Ф. Гержов.

А найвідчутнішою підмогою Федору Григоровичу був уже з 70-х років минулого сторіччя і сьогодні залишається спадкоємцем його наукового розмаху М. А Литвиненко, його перший та єдиний і заступник, і помічник, і найуспішніший селекці-онер. Та ще й умілий організатор. Це саме його ініціативою та зусиллями відбулася нинішня конференція, котра покликала на розмову про наш СГІ та про їхні проблеми відомих селекціонерів, генетиків, фітопатологів, фізіологів, біохіміків з України та низки держав Європи.

Плідно у цей же час трудилися і колективи лабораторії селекції високоінтенсивних сортів пшениці та лабораторії селекції твердої пшениці, очолювані, відповідно, академіком С. П. Лифенком та кандидатом сільськогосподарських наук А. І. Паламарчуком.

У нових умовах — із застосуванням удосконалених методів класичної і молекулярної генетики, оснащенням дослідницьких сегментів сучасними технічними засобами, зокрема й введенням у дію станції штучного клімату (фітотрон), модерними техноаналітичними приладами лабораторій генної інженерії — інститут зусиллями нової генерації науковців усіх підрозділів переступив у нову фазу свого розвитку. Відділи генетики, генетичних основ селекції, фітопатології, насінництва, лабораторії фізіології, біохімії та інших структур спільно з власне селекціонерами по суті здійснили «мозковий штурм» пшеничної рослини. Йде поглиблене, комплексне вивчення її геному, таємниць її генів, алелів, усіх складових, що зумовлюють ті чи ті властивості культури та ще й проявляють і контролюють їх у різних умовах.

І від пізнання та застосування цих таємниць-законів науковці інституту фактично одержали «вибух-феєрверк» у вигляді десятків і десятків нових сортів пшениці, як, до слова, й інших культур. Причому — для різних зон, для різних агрофонів, для посушливих і перезволожених регіонів, для подовженого чи короткого світлового дня, з різною потребою в яровизації, різною захищеністю від хвороб та шкідників…

Досить сказати, що, наприклад, тільки відділом селекції та насінництва пшениці за роки діяльності створено понад 130 сортів різних напрямків використання, з яких 87 вирощувалися у наших та зарубіжних країнах на сумарній площі 220 млн га. А з 1986-го, коли відділ очолив М. А. Литвиненко, генетичний потенціал врожайності сортів 9-ї сорто-зміни порівняно із сортами перших сортозмін зріс у 2,5 — 3 рази (із 30 — 40 до 100 — 120 ц/га), а хлібопекарські якості — до рівня екстрасильних пшениць.

І як привабливо звучать назви-імена сортів різних відділів та лабораторій, як-от Українка одеська, Красуня одеська, Писанка, Анто-нівка, Заграва одеська, Жайвір, Отаман, Боревій, Панна, Оксана, Корал одеський, Перлина одеська, так само і дзвінким зерном-колосом кличе наша нива покупців з різних країн. Також із дзвоном-передзвоном золотої валюти — для держбюджету.

Про все це і про багато інших здобутків нашої селекції та умов одержання високих урожаїв говорили у виступах С. П. Лифенко, А. І. Паламарчук, О. В. Захарчук, О. Ю. Леонов, О. В. Бабаянц та Л. Т. Бабаянц, А. Ф. Стельмах, Л. А. Бурденюк-Тарасевич, С. В. Чеботар, В. І. Файт, І. С. Замбріборщ, О. В. Галаєв, В. Н. Тищенко та інші.

До речі, гості, тобто запрошені з різних наукових центрів представники, високо оцінювали успіхи одеських селекціонерів та їхніх колег з теоретичних підрозділів у вдосконаленні головної продовольчої культури України. І не тільки України. Як пісня наша скрізь люба та мила, так і пшениця України у різних землях та широтах була і є сьогодні бажаною та знаною. І то не лише з художньо-документальних слайдів золотоколосих нив, а й із запашних короваїв у наших оселях, як і на столах «їдаків» з багатьох континентів.

Учасник конференції Вітаутас Рузгас, доктор наук з Литви, скуштувавши в Одесі свіжої булочки зі звичайної, «рядової» крамниці, не зміг позбутися її смаку — під її чаром будував свій виступ з трибуни — зрозумів, як пояснював він, що таку чудодійну силу може надати паляничці пшеничне зерно тільки з України, а надто з Південного Степу.

Скажу до слова: це відчули-почули не лише у Литві чи інших, багатих на опади державах Балтії. Учасники великої розмови з пильною увагою вислухали та взяли до відома оцінки наших сортів у порівнянні із західноєвропейськими, як і побажання у співпраці з уст Майкла Тейлора і Гаетано Бентивенги щодо відповідальності селекціонерів Одеси й усієї України за стійкість наших сортів до захворювань та шкідників, за «силу» борошна з них, за досягнення якості широкознаних італійських пшениць, які уславились у цілому світі найчарівнішим продуктом Італії — спагеті.

А ще в обговоренні порушених проблем і нових завдань учасники зустрічі з належним ентузіазмом та схваленням зустріли повідомлення заступниці міністра агропромислового комплексу з євроінтеграції В. В. Рутицької про сподівання нашої сусідки Туреччини одержувати з України поставки пшениці замість російської…

І бажаними сортами, кондиціями хлібного зерна і потрібними обсягами його обіцяли відповісти на прохання президента Туреччини Раджепа Ердогана, від імені колективу та НААН України, директор СГІ В. М. Соколов і завідувач відділу селекції пшениці, організатор конференції М. А. Литвиненко. Адже саме у нашому південному степу росте-виростає пшениця справді золотого розливу. З давніх-давен. І переводу їй тут нема і не буде.