СТАВЛЕННЯ ДО КОНФЛІКТУ НА СХОДІ ТА ВІДНОСИН З ОКУПОВАНИМ КРИМОМ

Подальші дії щодо врегулювання конфлікту на Сході України

Майже третина (31%) респондентів підтримує продовження АТО до повного відновлення контролю України над окупованими територіями. 22% виступають за надання окремим районам Донецької і Луганської областей (ОРДЛО) особливого статусу у складі України, 16% — їх відокремлення від України. Майже третина (31%) респондентів — не визначилася.

У березні 2015 року частка прихильників продовження АТО становила 33%, особливого статусу — 31%, відокремлення — 18%. Не визначилися 19%.

Такими чином, частка прихильників особливого статусу впродовж року зменшилася, а частка тих, хто не визначився — зросла.

Продовження АТО до повного відновлення контролю держави над окупованими територіями підтримує відносна більшість респондентів на Заході (45%) та в Центрі (36%), тоді як на Донбасі відносна більшість підтримує надання ОРДЛО особливого статусу у складі України (39%). Продовження АТО підтримують 19%, відокремлення цих територій від України — 11%. На Півдні перевага прихильників продовження АТО над прихильниками особливого статусу ОРДЛО не значна (27% і 22%, відповідно). На Сході відносна більшість (32%) підтримує особливий статус ОРДЛО у складі України (продовження АТО — 21%, відокремлення цих територій від України — 17%).

Мотиви відокремлення від України територій, зайнятих сепаратистами

Для більшості (60%) тих, хто підтримує відокремлення цих територій, головним мотивом є небажання, щоб тамтешні жителі впливали на політику України й отримували кошти з українського бюджету. 29% вважають, що жителі цього регіону мають право на самовизначення.

Мотиви жителів Донбасу, які підтримують відокремлення окупованих територій, контрастують з думкою більшості жителів інших регіонів. Так, на Донбасі 75% респондентів, які виступають за відокремлення цих територій, вважають, що жителі ОРДЛО мають право на самовизначення (на Заході так думають 29%, у Центрі — 18%, на Півдні — 36%, на Сході — 43%). Водночас, 78% жителів Заходу, які виступають за відокремлення цих територій, 69% — Центру, 50% — Півдня не хочуть, щоб жителі окупованих територій впливали на політику України, й тому підтримують їх відокремлення. На Сході частки тих, хто не хоче, щоб жителі цього регіону впливали на політику України, і тих, хто вважає, що жителі цього регіону мають право на самовизначення, майже однакові (44% і 43%, відповідно серед тих, хто виступає за відокремлення окупованих територій).

Загальна оцінка конфлікту в Україні

Майже половина (49%) опитаних вважають конфлікт на Сході загарбницькою війною Росії проти України, 20% — боротьбою між Росією і США за сфери впливу, що ведеться на території України, 15% — громадянським конфліктом між проукраїнськи і проросійськи налаштованими жителями України.

Переважна більшість респондентів на Заході (75%) та більшість у Центрі (60%) оцінюють конфлікт як загарбницьку війну Росії проти України. Відносна більшість таких оцінок є на Півдні та Сході (по 33%). На Донбасі таку оцінку конфлікту підтримали 24%, а оцін-ку як боротьбу між Росією та США за сфери впливу — 32% (на Заході — 9%, у Центрі — 15%, на Півдні — 25%, на Сході — 30%).

На Донбасі також досить популярною є оцінка конфлікту як громадянського (25%). На Заході таку оцінку підтримують 6% респондентів, у Центрі — 13%, на Півдні — 19%, на Сході — 20%. Найбільше тих, хто не визначився, — на Півдні (23%) та Донбасі (20%).

Співіснування України і непідконтрольної частини Донбасу

Стосовно способу співіснування України та непідконтрольної частини Донбасу серед респондентів немає визначеності.

У грудні 2015 року найбільша частка (40%) опитаних не змогли відповісти. 36% — виступили за припинення будь-яких відносин (у т.ч. економічних) з цими територіями, 24% — за надання Донбасу особливого статусу з можливістю впливу на політику України (в т.ч. міжнародну). У лютому 2016-го позиція респондентів істотно змінилися: 45% виступили за припинення будь-яких відносин між Україною та непідконтрольними територіями Донбасу.

Водночас, питання формату подальшого співіснування України та ОРДЛО залишалися невизначеними для значної частини громадян у всіх регіонах: від 51% на Півдні до 34% на Заході.

Відповідальність за російсько-український конфлікт

Відносна більшість (48%) респондентів покладають відповідальність за конфлікт на Росію, третина (33%) — на обидві сторони, 9% — на Україну.

Для більшості жителів Заходу (68%) і Центру (57%) відповідальність несе, перш за все, Росія. На Сході рівні частки (по 36%) респондентів покладають відповідальність на Росію та на обидві країни рівною мірою. На Півдні і Донбасі відносно більші частки респондентів покладають відповідальність на обидві країни рівною мірою, другі за величиною частки — на Росію (відповідно, 41% і 33% та 43% і 24%).

Бачення політики України щодо територій ОРДЛО

Щодо територій, контрольованих «ДНР» та «ЛНР», половина респондентів обрали варіанти політики, які передбачають ізоляцію (повну чи часткову). 15% підтримують «м’яку реінтеграцію» цих територій (особливий статус, місцеві вибори, контакти з їх лідерами, відновлення економічних зв’язків), 6% — їх визнання як окремих держав і встановлення відносин з ними. Не змогли відповісти — чверть опитаних, 5% підтримали б інші, не названі варіанти.

Ставлення до ідеї позбавлення сепаратистів українського громадянства

Половина опитаних висловилася за позбавлення українського громадянства осіб, які підтримали ро-сійську агресію та сепаратистські рухи. 32% респондентів проти цього, 18% — не визначилися.

За позбавлення таких людей громадянства виступають 68% жителів Заходу та 64% — Центру. На Півдні голоси розділилися порівну: по 40% «за» і «проти». На Сході за позбавлення громадянства для тих, хто підтримав агресію, 32%, проти — 53%; на Донбасі, відповідно, 24% та 59%.

Ставлення до різних категорій громадян окупованих територій Донбасу, залежно від їхніх дій після виникнення конфлікту

Більшість громадян схильні дотримуватись принципу «вони не винні» стосовно осіб, які виїхали із зони АТО в інші регіони України (70%), хотіли виїхати в інші регіони України, але не мали можливості (66%), не виїхали із зони АТО, але не підтримують «ДНР/ЛНР» (60%). Відповідно, 16%, 20% і 23% опитаних підтримують щодо цих категорій принцип «зрозуміти і пробачити». І лише абсолютна меншість (1,5—3%) — принцип «не забудемо, не пробачимо».

Дещо гіршим є ставлення до громадян, які виїхали із зони АТО в Росію. 46% опитаних вважають, що вони не винні, 23% — готові «зрозуміти і пробачити», проте 14% — «не забудуть і не пробачать».

Суттєво гіршим є ставлення до громадян, які підтримують «ДНР» та «ЛНР» або брали участь у їх збройних формуваннях. Відносна більшість (40% і 37%) опитаних підтримують підхід «не забудемо, не пробачимо» щодо громадян, які не виїхали із зони АТО і підтримують «ДНР/ЛНР», а також тих, хто був примушений до участі у збройних формуваннях «ДНР/ЛНР», воював проти України. Готові зрозуміти і пробачити — 25% і 27%, відповідно, 13% і 12% вважають їх не винними.

Більшість (66% і 72%) респондентів не готові «забути і пробачити» тим, хто за власною ініціативою воював проти України у збройних формуваннях «ДНР/ЛНР», та тим учасникам терористичних формувань, які брали участь у тортурах українських військових і мирного населення. Готові «зрозуміти і пробачити» ці категорії — 10% і 7%, вважають, що вони не винні — 5% і 4%, відповідно.

Найбільше (22% та 24%) респондентів не визначилося щодо громадян, які підтримували «ДНР/ЛНР» та були примушені до участі у їх збройних формуваннях і воювали проти України...

Як засвідчує аналіз настроїв щодо цього питання по регіонах, скрізь більшість респондентів не демонструє негативного ставлення до громадян України, які виїхали із зони АТО в інші регіони України, або не мали такої можливості чи залишилися там з інших причин, але не підтримували «ДНР/ЛНР». В усіх регіонах спостерігається дещо гірше ставлення до громадян, які виїхали до Росії, але всюди більшість також не ставиться до них негативно.

Відмінності стосуються ставлення до прихильників «ДНР/ЛНР» та учасників їх збройних формувань. На Заході і в Центрі ставлення більшості до всіх цих груп, а особливо тих, хто воював проти України з власної волі чи брав участь у тортурах, є непримиренним. Дещо краще воно щодо «вимушених» учасників збройних формувань.

Водночас, на Півдні, Сході та Донбасі ставлення більшості до прихильників «ДНР/ЛНР» є толерантним, як і до учасників збройних формувань «з примусу». Жителі цих трьох регіонів розходяться між собою в питаннях підходів у ставленні до свідомих учасників збройних формувань «ДНР/ЛНР». На Півдні і Сході більшість респондентів не готові їх пробачити. На Донбасі більшість уникає відповіді або ставиться толерантно.

Ставлення до осіб, причетних до тортур, є вкрай негативним у більшості респондентів у всіх регіонах. Певний виняток становить Донбас, де негативне ставлення балансується розумінням або невизначеністю.

За таких умов порушення питання про «загальну» амністію учасникам «ДНР/ЛНР», без ретельного розслідування обставин перебування в них і діянь кожного з учасників, може спровокувати вибух соціального невдоволення по всій Україні.

Ставлення до акцій блокади Криму

Стосовно продовольчої та енергетичної блокад Криму думки респондентів розділилися практично навпіл. Відповідно, 38% та 37% опитаних позитивно та негативно оцінюють продовольчу блокаду, 40% і 37% — енергетичну.

Продовольчу блокаду Криму підтримують більшість респондентів на Заході і в Центрі (відповідно, 59% і 44%), не підтримують — на Півдні (40%), Сході (58%) та Донбасі (48%). Розподіл відповідей щодо енергетичної блокади практично такий же: підтримують на Заході (62%) і в Центрі (47%), не підтримують — на Півдні (40%), Сході (57%) і Донбасі (49%).

Такий розподіл відповідей свідчить, що використання радикальних засобів у відносинах з окупованими територіями без наявності доведеної до суспільства загальної стратегії дій держави або поза її межами, може стати джерелом внутрішньої напруги.

У рамках проекту «Формування спільної ідентичності громадян України в нових умовах: особливості, перспективи і виклики», який реалізується за підтримки програми «Matra» МЗС Нідерландів, SIDA МЗС

Швеції та Фонду Конрада Аденауера, Центр Разумкова 11—23 грудня 2015 року в усіх регіонах України (за винятком Криму та окупованих територій Донецької і Луганської областей) провів загальнонаціональне соціологічне дослідження, в рамках якого було опитано 10071 респондента. Теоретична похибка вибірки — 1%.

У нинішньому опитуванні було застосовано такий розподіл територій за регіонами: Захід — Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівнен-ська, Тернопільська, Чернівецька області; Центр — Київ, Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоград-ська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська; Південь — Миколаївська, Одеська, Херсонська; Схід — Дніпропетровська, Запорізька, Харків-ська; Донбас — Донецька та Луганська області.

Дані цього опитування аналітики порівняли з результатами схожих досліджень, які центр проводив у 2005—2009 роках.

Цифри промовисті. Упродовж 2005—2016 років в різних аспектах ідентичності громадян України відбулися значні зміни. Нині переважна більшість громадян сприймають Україну як свою Батьківщину та обрали б її такою за можливості вибору. Більшість громадян пишаються своїм українським громадянством, і ця частка зросла. У суспільстві переважає громадянське розуміння української нації, яке поєднується з підтримкою необхідності українського культурного компонента — знання кожним громадянином української мови, основ історії і культури Української держави. Відбулися принципові зміни в геополітичних орієнтаціях громадян. Більшість вважають зовнішньополітичним пріоритетом для України відносини з ЄС. Ця точка зору переважає в усіх регіонах України, за винятком Донбасу. Росія втратила свою привабливість як головного зовнішньополітичного партнера. Більшість громадян підтримують вступ України до ЄС. У питанні підтримки вступу до НАТО в період 2014-2015 років було досягнуто перелому: ідея вступу вперше за часи незалежності України здобула підтримку відносної більшості громадян і більшості від тих, хто взяв би участь в уявному референдумі.

Підвищення ролі загальнонаціональної ідентичності стосовно локальної та регіональної, посилення ціннісного ставлення до своєї країни та самоповаги до себе як до народу, поширення українського національно-культурного компонента ідентичності, в т.ч. на Сході і Півдні, відчуття українцями своєї «унікальності», зменшення дистанції між позиціями жителів різних регіонів з принципових питань майбутнього країни, формування консенсусу навколо європейського цивілізаційного вибору й звільнення від ілюзій у привабливості євра-зійського інтеграційного проекту Росії — все це можна вважати ознаками формування основних контурів спільної ідентичності громадян сучасної української нації.

(Друкується зі скороченнями).

Джерело: http://www.uceps.org.