Результати саміту лідерів країн-членів та країн-партнерів НАТО, який у ці дні, 8-9 липня, проходить у Варшаві, вплинуть не тільки на розвиток подій у нашій країні. Вони змінять обстановку в усьому світі. І, швидше за все, повернуть Північноатлантичний альянс до політики протистояння і стримування Росії.

ВІД БУХАРЕСТА ДО НЬЮПОРТА

Сучасна Росія, звичайно, не СРСР. Але імперія, чверть століття тому втративши Східну Європу з Варшавським договором і колишні союзні республіки, зберегла політичну та економічну інфраструктуру, необ-хідну для ведення війни. А за останні роки частково відновила боєздатні збройні сили. Цих сил і ядерної зброї, отриманої у спадщину від Радянського Союзу, цілком достатньо для проведення короткострокових операцій із застосуванням звичайних озброєнь як у Європі, так і за її межами. А в разі необхідності — і для превентивного ядерного удару.

Весь цей арсенал, на відміну від радянського арсеналу, призначений не для збереження, а для відновлення статусу великої держави. Він непотрібний в умовах миру, але здатний дати перевагу тому, хто нападає першим, і незамінний як засіб шантажу. У серпні 2008 року, під час «п’ятиденної війни», кремлівське керівництво вперше реалізувало сценарій нападу на сусідню країну, захопило частину її території і шантажувало Захід можливістю знищення Грузії як держави.

Напад Росії на Грузію не в останню чергу спровокувала позиція деяких держав-членів НАТО, які не побажали втрутитися у «сферу російських інтересів» на пострадянському просторі і відмовили Грузії на Бухарестському саміті 2008-го в наданні ПДЧ (плану дій щодо членства в Північноатлантичному альянсі).

На тому ж саміті Франція та Німеччина, за пасивного ставлення США, відмовили в ПДЧ Україні. Й Україна, як ціль ро-сійського нападу, стала за Грузією в чергу. Для підготовки нападу на нашу країну знадобилося шість років. За час такої підготовки (яка включала пряме втручання у внутрішні справи, політичну дестабілізацію, інформаційні та торгові війни) НАТО не зробило ніяких важливих кроків, щоб зупинити Кремль.

Тільки коли агресія проти України стала фактом, коли вперше після Другої світової війни в Європі силою були змінені кордони, а систему безпеки, закріплену в міжнародних і двосторонніх договорах, Росія розтоптала, настрої західних лідерів почали змінюватися. У 2014 році на саміт НАТО в Ньюпорті (Вельс) вперше після закінчення холодної війни не запросили російську делегацію, а ситуація в Україні стала одним із пунктів порядку денного. Але не першим.

У Ньюпорті, щоправда, було вирішено створити сили швидкого реагування (близько 4000 військовослужбовців, дислокація у Великобританії, перекидання в зону конфлікту впродовж 48 годин). Але рішення це стосувалося не України, а гарантій захисту країн-членів НАТО на сході. На комісії Україна—НАТО, де був присутній Президент Порошенко, йшлося лише про поліпшення зв’язків з нашою країною та створення чотирьох трастових фондів. Без обговорення поставок озброєнь і військового обладнання.

Саміт в Ньюпорті проходив 4—5 вересня 2014 року невдовзі після прямого вторгнення ро-сійських військ на територію України і кривавої бійні в Іловайському котлі. Але країнам НАТО знадобилося майже два роки, щоб переконатися: деклараціями і навіть ультиматумами зупинити агресора неможливо. А спроби умиротворення призводять до того, що нахабність загарбника зростає, як і його амбіції.

У ВАРШАВІ ЖАРТУВАТИ БІЛЬШЕ НЕ БУДУТЬ

Питання анексії Криму ро-сійська сторона відмовляється обговорювати взагалі, а угоди щодо Донбасу (перші були підписані якраз у дні саміту в Ньюпорті) призвели до бійні в Дебальцевому і підписання «Мінська-2» — угод, які не можна виконати, не зруйнувавши українську державу.

На Бухарестському саміті НАТО у 2008 році, на саміті НАТО в Ньюпорті, а також за межами НАТО в «нормандській четвірці» спробам активного опору ро-сійської агресії в Україні і в усьому світі протистояла позиція лідерів провідних країн Євросоюзу — Франції та Німеччини. Вони і ціла низка їхніх колег у Європі вважали можливими відновлення партнерських відносин з Росією, зняття економічних санкцій і якийсь компроміс в українському питанні. Але нездатність до компромісів і войовничість заяв агресора, здається, вплинула на «миротворців».

Нинішній саміт НАТО у Варшаві не схожий на попередній. Українське питання, хоч формально і не стало основним в оголошеному порядку денному, фактично зайняло перше місце в рамках різних тем обговорень, а про стримування Росії як один з головних напрямків діяльності Альянсу говорять абсолютно відкрито і предметно. Узгоджуючи збільшення військових ви-трат, обговорюючи чисельність батальйонів і зброї на східних кордонах НАТО та способи реагування на можливі провокації, включаючи активізацію російських військ на Донбасі.

Зазвичай у рамках саміту проходить кілька засідань комісій НАТО — партнери. Та у Варшаві із 28 можливих комісій працюватиме тільки одна. НАТО — Україна. Ба, більше: участь у її засіданнях беруть не постійні представники у секретаріаті блоку, а глави провідних держав, що визначають стратегію Північноатлантичного альянсу.

З участю України і під керівництвом США для комісії підготовлений підсумковий документ, який підтримає саміт. Документ, по суті, стане заміною ПДЧ. У ньому — перелік конкретних кроків, які українська влада та Північноатлантичний альянс повинні зробити для синхронізації своєї діяльності у військовій та політичній сферах.

Одним із аспектів такої син-хронізації стане створення центру протидії гібридній війні, який НАТО разом з Україною має намір створити в Києві найближчим часом. Центр укомплектують західними та українськими фахівцями, оснастять усім необхідним. У взаємодії з аналогічними підрозділами НАТО він стане потужною стратегічною зброєю на всіх фронтах України.

Ще в червні міністри оборони країн-членів НАТО схвалили новий всеосяжний пакет допомоги Україні за сорока напрямами. Цей пакет допомоги саміт НАТО у Варшаві також схвалить і введе у дію. Крім того, на саміті буде узгоджено низку дипломатичних ініціатив для переговорів з Росією у рамках комісії Росія — НАТО, яка запрацює відразу після саміту.

На засіданнях цієї комісії ро-сійському керівництву з боку НАТО пред’являть жорсткі вимоги. Їх перелік до Кремля, схоже, вже довели. І є реакція. Путін скасував усі заплановані на наступний тиждень поїздки. Щоб як слід подумати.