Зустріч з Адою Роговцевою

Проект «Зелений театр» в Одесі у ці спекотні дні спрацював на всі 100%: шезлонги біля імпровізованої сцени були зайняті, а розкладні стільці підносили й підносили. Зрештою, якась частина публіки розмістилася на парканах чи зупинилася перед сценою на відкритому майданчику. Це очікувано, адже героїня дня — видатна українська актриса театру й кіно Ада Роговцева. Вона презентувала свою нову книжку-сповідь автобіографічного змісту «Свидетельство о жизни». Сповідальним став і цей творчий вечір артистки в Одесі.

На згаданому майданчику одесити вже зустрічали відомих українських письменників і художників: Юрія Андруховича, Леся Подерв’янського, Сергія Жадана, Оксану Забужко, Юрія Іздрика й інших.

Уперше я побачив цю яскраву актрису на початку 1980-х. Перебуваючи в Києві, випадково потрапив у Російський драматичний театр ім. Лесі Українки (привабило в назві театру ім’я видатної української поетеси). У програмі була вистава А. Чехова «Вишневый сад», у якій Ада Роговцева виконувала роль Раневської. Гра актриси стала для мене справжнім відкриттям. Роговцева здавалася «сценічною богинею», а її гра залишилася одним із найяскравіших театральних вражень мого життя.

На початку творчого вечора гостя сказала таке: «Я приїхала до вас не як актриса, не скажу, що письменниця, але близько до цього. Собою являю дивний персонаж: усе своє життя я прожила в Україні, є українкою всіма фібрами своєї душі. Шістдесят років працювала в Росії, де щомісяця знімалася в кіно, грала в театрі, брала участь у фестивалях, засідала в журі. Так сталося, що розпочалася ця війна, і тепер Росія для мене закрита. Це не лише вони мене не захотіли, але в тій якості, в якій ми нині перебуваємо, я не маю там до кого звернутися. Коли виходиш як людина до людини з живим словом, ти повинен бути впевненим у взаємній симпатії, бажанні зрозуміти одне одного. Цього у мене нині в російській аудиторії нема, і бути не може, тому що йде страшна війна».

Який нині морально-психологічний стан художника, котрий усе своє творче життя втілював на сцені і в кіно кращі здобутки російської гуманістичної культури?

«Певна агресія з боку Росії розпочалася проти мене, коли я стала їздити в зону АТО, їздити у звільнені міста, у батальйони й дивізії, спілкуватися з нашими воїнами, — пояснила Ада Миколаївна. — За те, що ми зібрали по копійці, — слухайте уважно! — 52 тисячі гривень для шпиталю (це для країни — ніщо, хіба що для сім’ї — гроші!). Ця інформація потрапила в інтернет, і в російських ЗМІ з’явилася стаття, в якій йшлося, що «ми не дозволимо заробляти на нас і платити бандерівцям». Якою ж це має бути затуманена свідомість загалу, що людину звинувачують у тому, що вона бажає захистити, віддати належне тим, хто страждає?».

Доля сувора до цієї талановитої жінки. 2004 року вона втратила чоловіка, видатного актора Костянтина Степанкова, а 2012-го не стало її сина Костянтина, кіноактора і кінорежисера. Її нинішня опора — донька Катерина, актриса і режисер, яка брала участь у вечорі як читець.

Ада Роговцева поділилася спогадами про те, як розпочинала свою літературну діяльність.

— Коли Костя Петрович пішов із життя (ми з ним прожили 46 років, він мріяв про золоте весілля, але не дожив), я не знала, як жити на цьому світі — ніби мене навпіл розрізали і забрали одну половину, — згадувала Ада Миколаївна. — І моя Катерина, моя донечка, добрий янгол мого життя, сказала: «Адо, хочеш вижити (вона завжди мене називає Адою), то сядь і пиши. Напиши про історію вашого кохання». Це зайняло рік. Я писала, Катерина була моїм літературним редактором і набирала рукописні тексти на комп’ютері. Від горя не можна втекти, але все одно це переплавлялося в іншу енергію, і це рятувало мене від того відчаю, який міг би мене охопити. Так народилася книжка «Мій Костя» (2006-й).

На продовження зустрічі Ада Роговцева повідала про обставини написання презентованої книжки «Свидетельство о жизни», що вийшла друком у 2013 році. В ній є посвята: «Моїй дочці, моїй золотій Каті».

Як і з першою книжкою, ідея написання наступної виникла після передчасної смерті її сина Костянтина. Робота над спогадами стала втечею від нестерпного душевного болю. «Книжка називається «Свидетельство о жизни», вона російською мовою, — пояснила автор. — Тому що мій син Костик, покійний, говорив: «Мамо, ось дивися є «Свідоцтво про народження», «Свідоцтво про смерть», а де ж «Свідоцтво про життя»?». Не стало мого Костика… Це вже не горе, коли втрачаєш сина — я ніби перестала жити...

…Крок ступить несила.

Серце в прірву впало. Обгоріли крила,

І мене не стало».

Ця книжка — про її життя, про тих, хто автору найдорожчий, хто вплинув на її свідомість і сприяв її утвердженню; про популярних артистів, з якими Роговцева знімалася в кіно. Книжка спогадів відкриває маловідомі моменти біографії артистки.

Наприклад, її чотирирічне перебування в Одесі, коли, за словами Ади Миколаївни, розпочалося її свідоме життя. Влітку 1941-го чотирирічна дівчинка пережила страх і потрясіння під час бомбардування Одеси. З цього, власне, на сторінках книги й розпочинається її розповідь про те, «як я прожила життя».

Аду Роговцеву потрібно бачити і слухати, як артистично вона втілює на публіці написане нею: це багатство інтонацій, емоційність, точність міміки й жестів, що разом передає яскраву картину описаного, характерно, часом гротескно, окреслює персонажів літературного твору. Чого варте місце, в якому актриса з гумором згадує настанови однієї з бабусь за «системою Станіславського», зберігаючи характерні для Сумщини діалектизми: «Ти, дочечка, дивись, ти ж так рабі: от казалось бі, а отже ж воно як!».

Незабутнє враження залишило в одеситів читання Адою Миколаївною віршів у парі з донькою Катериною. Звучали поетичні твори Ліни Костенко, самої Ади Роговцевої, а також окремі твори Костянтина Степанкова у виконанні Катерини Степанкової (Ада Миколаївна у цю мить покинула сцену). Відомий російський актор Валентін Гафт сказав про цю книжку: «Это, простите, победа! Это — «праздник со слезами на глазах».

Під кінець зустрічі Ада Роговцева так пояснила свою присутність в Одесі: «Я перебуваю у тій фазі життя, що коли тебе просять — ти не приїхати не можеш…».