Минулого тижня представників регіональних видань запросили на заключну парламентську конференцію. Біля будівлі Верховної Ради, що на Грушевського, зібралося 50 медійників з різних куточків країни. Серед нас було 42 жінки і лише 8 чоловіків, тобто 84% і 16% відповідно. Нічого дивно в такому дисбалансі нема: журналістська робота у регіонах не є високооплачуваною і, хоча журналістика й називається «четвертою владою», вона не належить до сфери прийняття рішень, скоріше — до сфери обслуговування.

— Я пішла працювати журналісткою, коли діти були маленькі. Графік роботи мене влаштовував: і за дітьми можна було до-глядати, і заробітна плата була хоч невелика, але постійна, — розповідає одна з колег.

За дверима Верховної Ради на нас чекала інша пропорція. Серед депутатів ВР нинішнього, восьмого, скликання 50 жінок і 366 чоловіків, тобто 12% до 88%.

— У нинішньому складі — найбільша кількість жінок за всі роки роботи парламенту. У першому скликанні, коли я був депутатом, їх було лише 2,3%, — зазначає експерт Програми сприяння парламенту, депутат ВР першого скликання Володимир Крижанівський.

Ми, українці, звичні до того, що чим вищий рівень посади чи заробітної плати — тим більше чоловіків і тим менше жінок.

Але якщо велика відповідальність і маленькі гроші — на таких роботах, переважно, шукайте жінок, бо вони — господині, навіть з «нічого» можуть обід приготувати.

Експерт USAID РАДА Олена Суслова вважає, що у нинішньому парламенті відбулася якісна зміна у «жіночому питанні». По-перше, жінки з’явились у президії ВР — заступники голови Ірина Геращенко та Оксана Сироїд; по-друге, вони працюють у суто «чоловічих» комітатах, як-от з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (Наталія Кацер-Бучковська, Ольга Белькова, Вікторія Войціцька) та з питань національної безпеки й оборони (Надія Савченко, Ірина Фріз, Тетяна Чорновол).

За словами Олени Суслової, індекс ґендерної сенситивності українського парламенту за рік зріс на 7%, що обумовлено насамперед активізацією діяльності депутатського міжфрак-ційного об’єднання «Рівні можливості», а також глибшим розумінням питання народними депутатами в цілому.

Втім, до європейського рівня ґендерної рівності нам ще дуже далеко. Від початку заснування Європейського Союзу ґендерні цінності втілюються там на державному рівні. Країни ЄС традиційно залишаються лідерами за кількістю жінок у своїх парламентах. Жінки становлять понад 30% членів Європейського парламенту. Недарма в Європі працює Європейське жіноче лобі — найбільша парасолькова органі-зація жіночих об’єднань у ЄС, що з 1991 року займаються питаннями рівних можливостей. Один із важливих напрямків роботи організації — просування жінок у політику. Досвід розвинутих європейських держав свідчить, що жінки у владі — не просто нормально, це законодавча вимога. Не без підстав вважається, що жінки у владі більш відповідальні, ніж чоловіки, що впливає на якісну складову законодавчих рішень. Імена Ангели Меркель чи Далі Грібаускайте — серед найвпливовіших європейських політиків.

Керівник Програми практичної політики Олександр Солонтай вважає, що жіноче лобіювання потрібно впроваджувати й в Україні.

— Лобіювання — це, в першу чергу, представлення і реалізація громадського впливу. Нам потрібно, щоб не кілька народних депутатів впливали на те, що відбувається, а формувалася така, можливо, міжпартійна, група жінок з різних партій та різних громадських об’єднань. Бо ці жінки можуть бути більше зацікавленими в змінах, ніж народні депутатки, які вже реалізувалися. Для жінок за межами парламенту це може бути шансом потрапити на рівень вище, — переконаний експерт.

У 21-ій статті п’ятого розділу Угоди про асоціацію Україна — ЄС йдеться про те, що «сторони посилюють діалог та співробітництво щодо забезпечення гідної праці, політики зайнятості, безпечних та здорових умов праці, соціального діалогу, соці-ального захисту, соціального залучення, ґендерної рівності та недискримінації». У цілях співробітництва наголошується на забезпеченні ґендерної рівності та рівних можливостей для чоловіків і жінок у сферах зайнятості, освіти та навчання, економічної та суспільної діяльності, а також у процесі прийняття рішень. І якщо у більшості з цих сфер чоловіки можуть поступитися жінкам без зайвих вагань, то у сфері прийняття рішень віддавати жінкам кермо правління не надто налаштовані. Найгірші показники в Україні щодо досягнення ґендерної рівності стосуються розширення прав і можливостей жінок у політичній сфері. Україна, за даними міжнародної організації «Міжпарламентський союз», посідає 143-є місце в світі за кількістю жінок, включених у процес ухвалення рішень на державному рівні.

Закон про місцеві вибори, ухвалений Верховною Радою в 2014 році, містить обов’язкову норму для політичних партій — не менше 30% представників однієї статі у виборчому списку. Роз’яснення ЦВК про те, що ця норма не є обов’язковою, перетворило закон у предмет маніпуляцій, яким скористалися чоловіки у партіях, щоб вкотре не пустити жінок у владу.

У регіонах — статистика теж невтішна. У 360 містах, де жінки балотувалися на посади голів, не обрано жодної.

У розвинених європейських країнах кількість жінок у владі доходить до 40 відсотків.

Перебуваючи з навчальним візитом у Варшаві, познайомитися з Анетою Скубідою, депутатом районної ради у Варшаві. Вона, чи не наймолодша і, до того ж, єдина безпартійна, незалежна депутатка, обрана до місцевої влади від громадського об’єднання «Воля змін».

— Не маючи великих коштів, наша організація перемогла у виборах лише тому, що мала добру назву, — жартує дівчина.

Ми зустрічалися з Анетою в офісі організації «Воля змін», розташованому під дахом середньої школи, о восьмій годині вечора — її робочий день триває допізна.

Все її життя пов’язане з варшавською дільницею Воля. Анета позиціює себе як незалежна депутатка, що працює для мешканців, представляє їхні інтереси і співпрацює з громадськістю. Її цікавить усе, що стосується дільниці Воля: чи то будівництво метро, чи боротьба із забрудненнями, чи створення центрів активності для мешканців. Депутатка заохочує звертатися до неї всіх жителів дільниці з нагальних питань, її мобільний телефон — у вільному доступі.

Місцеві депутати дали їй прізвисько, співзвучне з її ім’ям: Анета Скубіда — Аск, що в перекладі з англійської — питати. У дівчини, на відміну від інших, на сесіях завжди виникають додаткові запитання та пропозиції, своїм неспокоєм вона заважає колегам «просто працювати» і робити собі піар.

— Я хотіла б внести певний творчий неспокій на сесії, — каже Анета. — Я — єдина депутатка поза партіями, поза звичною логікою. Моє зобов’язання — представляти мешканців Волі, презентувати їх таким чином, щоб поступово розв’язувати проблеми. Я не боюся жодного партійного боса. Хочу, щоб мої сусіди знали, що можуть на мене розраховувати, що разом дбатимемо про спільні потреби.

Одна з улюблених тем, якою Анета займається із задоволенням, — впровадження так званого партиципаційного бюджету, тобто бюджету, який розподіляють самі мешканці, а не депутати. Ці гроші складають близько 2% від загального бюджету міста і розподіляються відкритим голосуванням громадян за проекти, які пропонують самі ж мешканці для свого ж району. Обов’язковою частиною такого проекту повинен бути внесок самих городян: навіть якщо це не гроші, а просто праця під час висаджування дерев, створення скверу, очищення озерця. Серед таких ініціатив, підтриманих партиципаційним бюджетом, — історичні екскурсії по Волі, будиночки для смугастих друзів (бджіл), музикотерапія для мешканців, обсерваторія у школі, вулична бібліотека на деревах.

На сторінці у «Фейсбуці» Анети — запрошення на зустрічі, так звані «мобільні чергування», які депутат проводить регулярно у затишних варшавських кав’ярнях, щоб поговорити з мешканцями про насущні проблеми і разом шукати спільні шляхи їх вирішення. Анета — нетипова депутатка, тому що хоче бути серед людей. Ще під час виборчої кампанії вона відмовилася від плакатів. На її думку, плакат — це даремна трата грошей, місцевий депутат повинен бути від людей на відстані витягнутої руки. Вона мріє, що у наступній каденції депутатів від «Волі змін» буде вже четверо — тоді буде легше просувати необхідні для району рішення.

Анета Скубіда — одна з тих жінок, що беруть участь у процесах прийняття рішень. І це — нормальна європейська практика.

Ми, українці, лише вчимося європейським нормам демо-кратії. А те, що наші жінки здолають будь-які перепони, — якраз ніхто не сумнівається. Просто потрібно дати їм шанс.