Примирення президента Ту­реччини Реджепа Ердогана з президентом РФ В. Путіним не було несподіваним. Навіть коли в листопаді 2015 року російсько-турецькі відносини різко загострилися через збитий російський літак Су-24, вже можна було передбачити, що з часом вони нормалізуються, хоча, можливо, не так швидко, як це сталося. На наш погляд, правлячі режими в Росії й Туреччині мають багато спільного за своїм авторитарним характером, що не дозволяє їм занадто довго ворогувати. До того ж, конфлікт полягав переважно в зіткненні амбіцій двох лідерів, по суті не будучи наслідком глибинних суперечностей та конфронтації на міждержавному й міжнаціональному рівні. Це була розрахована на публіку гра м'язами Москви і Анкари, з неминучим поверненням до «бізнесу як зазвичай». Р. Ердоган і В. Путін вирішили поступитися політичними амбіціями заради відновлення взаємовигідних економічних зв'язків між їхніми країнами.

Якщо до спроби військового перевороту в Туреччині 16 липня у прагненні Р. Ердогана нормалізувати відносини з Москвою превалювали економічні мотиви, то після путчу виникли також геополітичні мотиви на тлі погіршення відносин із Заходом. Сьогодні багато хто з європейських політиків засуджує невиправдані репресії турецької влади стосовно десятків тисяч інакомислячих. Однак Р. Ердоган розглядає це як недружню політику західних партнерів.

Проводячи 9 серпня «примирливу» зустріч із В. Путіним у Санкт-Петербурзі, Р. Ердоган не в останню чергу хотів продемонструвати Заходові, що він не відчуває браку альтернативних партнерів серед великих країн. Напередодні візиту до РФ турецький президент заявив, що його візит до Росії є «новою віхою у двосторонніх відносинах, початком з чистого аркуша».

Р. Ердоган висловив вдячність В. Путіну за те, що той був одним із перших серед світових лідерів, які висловили йому підтримку після спроби військового перевороту.

Київ між Анкарою і Москвою

Стрімке примирення Р. Ердо­гана з його «дорогим другом» В. Путіним викликало в нашому вітчизняному експертному середовищі побоювання щодо можливого негативного впливу реанімованого тандему на українсько-турецькі відносини. Дійсно, нинішній різкий перехід від ворожнечі до «братання» між лідерами РФ і ТР, з одного боку, викликає сумніви в його щирості і природності, а з іншого, викликає побоювання, що Анкара під тиском Москви буде змушена згорнути деякі спільні з Україною проекти, особливо ті, що стосуються військово-технічної співпраці. Можна очікувати також, що Москва спробує досягнути з Туреччиною консенсусу у питанні Криму та кримських татар в обмін на надання широких преференцій турецькому бізнесові на півострові.

Що б там не було, але Туреччині вочевидь буде непросто балансувати між Росією і Україною, які фактично знаходяться у стані війни.

Так, глава прес-служби турецького президента Ібрагім Калин 28 червня повідомив, що Ту­реччина, прагнучи до зближення і нормалізації відносин з РФ, не збирається змінювати свого ставлення до питань Донбасу, Кримського півострова і Сирії, за якими турецький уряд «кардинально не погоджується з політикою Росії і дотримується принципово іншої позиції». Однак принципових розбіжностей між Москвою і Анкарою стає з кожним днем все менше. І це природньо для стратегічних партнерів.

Посол Туреччини в Україні Йонет Джан Тезел також неодноразово заявляв, що позиція Туреччини щодо невизнання анексії Криму Росією ніколи не зміниться. За його словами, «Туреччина зацікавлена в тому, щоб Україна була сильною, незалежною, добре реформованою, демократичною та інтегрованою з Європою державою, яка зберігає свою національну цілісність, включаючи Крим, зберігає свою незалежність і суверенітет».

Слід зазначити, що в останні роки співпраця між Україною і Туреччиною як в економічній, так і в політичній сфері, успішно розвивалася.

Офіційний візит Президента України до Туреччини 9-10 березня поточного року став надзвичайно важливою подією в міждержавних відносинах. В ході цього візиту обидва президенти висловили намір сприяти розвитку економічного співробітництва, збільшенню обсягів двосторонньої торгівлі, розвитку транспортної, телекомунікаційної та виробничої інфраструктури, а також активізувати взаємодію в реалізації спільних проектів у сфері космосу, авіабудування і оборонної промисловості. Київ і Анкара також зобов'язалися сприяти зміцненню механізмів регіональної безпеки у Чорному морі, нарощувати співпрацю в рамках НАТО, здійснювати спільні кроки, спрямовані на деокупацію Криму.

Значною мірою це стало можливим завдяки зусиллям Посольства України в Анкарі, яке донедавна протягом восьми років очолював посол Андрій Корсунський. В інтерв'ю агентству УНН він сказав, що «завжди відчував дружнє ставлення і підтримку з боку політичних лідерів, керівників уряду, ділових кіл, представників української і кримськотатарської діаспори Туреччини». При цьому він зазначив, що за вісім років його дипломатичної служби в Анкарі відносини між Україною і Туреччиною набули характеру стратегічного партнерства.

Тема Криму і становища кримськотатарського народу на окупованому півострові під час зустрічі в Санкт-Петербурзі публічно не порушувалася, за винятком короткої фрази президента Туреччини: «У нас є деякі розбіжності з кримськотатарського питання. Стосовно цієї проблеми мені раніше говорив шановний Володимир, що дане питання буде вирішено, і мені не варто турбуватися про це». Можливо, президент Туреччини і не буде турбуватися з приводу того, що витворяє його «дорогий друг» у Криму, але в Україні і в міжнародному співтоваристві його дії викликають зростаюче занепокоєння і несприйняття, що зокрема було продемонстровано Радою Безпеки ООН на засіданні 11 серпня.

Враховуючи багаторічний взаємовигідний характер добросусідських українсько-турецьких відносин, а також з огляду на багатовекторний, гнучкий і прагматичний характер турецької зовнішньої політики, яка керується гаслом «Нуль проблем із сусідами», є певні підстави вважати, що посварити Туреччину з Україною не вдасться. Хотілося б сподіватися, що турецька внутрішньополітична криза і можливе внесення певних коректив щодо пріоритетів її зовнішньої політики не позначаться негативно на подальшому розвитку дружніх і взаємовигідних українсько-турецьких відносин.