Кінець ХХ — початок ХХІ століть, усупереч тенденціям глобалізації, характеризуються активізацією національного відродження. Етнічні групи, етноси, нації прагнуть до участі в творенні світової історії, намагаються внести свою частку в світову культуру, чи національну, якщо йдеться про національні меншини, як у даному випадку — про українців у Румунії. Але для цього, звісно, потрібно мати власну виразну культуру, піклуватися про її збереження і розвиток.

Реалії свідчать: чим менші чисельністю етнічні утворення, тим важче їм зберігати свою ідентичність. Й українська громада півночі Добруджі — не виняток. Кількість українців тут поступово зменшується, що ставить під загрозу існування оригінального культурно-побутового комплексу, цінність якого, втім, не лише в оригінальності, неповторності. В Україні його розглядають як один з варіантів власної традиційної культури, в Румунії цей феномен слід сприймати як частку національної культури, до складу якої входять культурні надбання, крім українців, й інших національних меншин. Тому збереження ідентичності української діаспори також важливе для подальшого розвитку національної культури, збереження полікультурного розмаїття північної Добруджі, яка цим і приваблює мандрівників і має гарні перспективи для успішного розвитку як туристичного регіону. І тут, за належної організації, історія та культура українців можуть стати однією з візитівок краю.

Про що саме йдеться? В останні роки активно обговорюється питання про створення у повіті Тульча історико-етнографічного комплексу «Задунайська Січ», у якому поєднувалися б історія запорозьких козаків у північній Добруджі, господарство, побут, звичаєво-обрядова культура, відображена в обрядовому і пісенному фольклорі, рушниках і килимових виробах, традиційній кухні українців.

Створення такого об’єкта — завдання, звісно, непросте, потребує об’єднання зусиль громадських організацій, державних структур і, зрештою, окремих людей, спроможних своїми порадами та практичними діями сприяти вирішенню навіть таких складних завдань. Саме з такими людьми нещодавно ми зустрілися в Києві. Це представники славетної династії скульпторів — Микола і Вероніка Зноби. Кілька поколінь видатних митців цієї родини подарували Україні, Франції, Шотландії, Італії немало скульптурних шедеврів. У майстерні, яка насправді стала музеєм, можна побачити зразки різноманітних варіацій, фрагментів відомих скульптурних композицій, дивлячись на які, розумієш хід творення образу, еволюцію думки митця та її відображення у мармурі.

Микола і Вероніка не тільки вміють творити, вони розуміють суспільну значущість мистецтва. Тому наша бесіда, за участі голови Союзу українців Румунії Миколи Петрецького, голови філії Союзу українців у Тульчі Дмитра Черненка, режисера-документаліста, лауреата Державної премії імені Т.Г. Шевченка Валентина Сперкача та режисера Бориса Бойка, виявилася діловою і продуктивною. А йшлося про доцільність встановлення у північній Добруджі скульптури, яка символізувала б українство у цьому краї, насамперед козацтво. За влучним висловом пані Вероніки, виконання такого завдання — богоугодна справа. І принаймні ми, гості, залишилися більш ніж задоволеними, коли господарі не тільки дали дозвіл, але й висловили бажання взяти безпосередню участь у встановленні там скульптури-символу «Козак Мамай». Микола Петрецький висловив сподівання, що Союз

українців Румунії підтримає організаційно й фінансово цю важливу справу. Тепер потрібно вирішити питання юридичного характеру щодо виділення земельної ділянки для комплексу «Задунайська Січ», оформлення відповідних документів.

Якщо ця ідея буде втілена в життя, то «Задунайська Січ», як і два з лишнім століття тому, стане для українців північної Добруджі духовним осередком, місцем проведення міжнародних заходів для румунської та української молоді, старшого покоління, наукових конференцій за участю учених, насамперед, України, Румунії та Туреччини з питань регіональної історії, вивчення актуального для сучасності досвіду міжетнічних процесів, а туристи з європейських країн, кількість яких щорічно зростає, матимуть змогу не тільки приємно відпочити, а й ознайомитися з багатою історією і культурою придунайського краю.