Першого серпня 1975 року уряд СРСР разом із тридцятьма п’ятьма державами підписав у Фінляндії Гельсінську декларацію. Одним із головних її положень було зобов’язання дотримуватися прав людини та гарантувати основні свободи.

Проте Радянський Союз не квапився виконувати задеклароване в міжнародному документі. Тому дев’ятого листопада 1976 року у Львові була створена громадська організація, яка ставила за мету поширювати інформацію про положення Гельсінських угод. Учасників руху тодішня влада визнала своїми супротивниками і засудила їх до різних строків за «антирадянську діяльність».

Нещодавно в Одесі відбувся круглий стіл «Права людини в Україні: історія боротьби та сучасні проблеми». Захід був проведений напередодні сорокової річниці створення Української Гельсінської групи. В рамках конференції згадали історію правозахисної боротьби в нашій державі, яка почалася ще за радянських часів.

– Сьогодні права людини – стандарт, а сорок років тому це було зовсім не так, – зазначив учасник круглого столу, голова обласної організації «Комітет виборців України» Анатолій Бойко. – Нам потрібно пам’ятати всіх, хто поклав своє життя за те, щоб права людини в Україні стали стандартом, а не пустим звуком.

З часів, коли була утворена Гель­сінська група, багато що змінилося, однак захист прав людини лишається проблемною темою в Україні та світі. В нашій державі кожному громадянину закон гарантує свободу слова та право обстоювати власні інтереси. Проте в реальному житті все часто буває не так, як на папері. Сьогодні ми маємо відкритий доступ до різноманітних архівних документів. За бажання будь-хто може знайти необхідні дані, що стосуються захисту прав людини. Адже й досі важливо поширювати в суспільстві цю інформацію, а самим людям треба вчитися поважати протилежну точку зору. Бо ж відсутність плюралізму думок, як свідчить досвід Радянського Союзу, нічим хорошим не закінчується.