Потрапити під ворожий обстріл у зоні проведення АТО – для наших захисників справа, на жаль, звична. Проте в непроглядній темряві від диму палаючої машини з останніх сил боротися за життя товаришів випадає на долю не кожному. 21-річному солдатові Юрію Брянчику вдалося подарувати ще один день народження офіцеру-розвіднику.

Про свій вчинок на передовій гранатометник із 24-ї Окремої механізованої бригади розповідає неохоче, зніяковіло аргументуючи це тим, що так вчинив би кожен.

– Сталося все на наших позиціях у районі Новозванівки. Втомлений після наряду на спостережному посту, я вже навіть встиг зняти бронежилет перед входом у бліндаж. Аж раптом чую – вибух. Оглядаюся й бачу, що ПТКР влучив у машину наших розвідників. Вони встигли від’їхати від позиції метрів на 200, але це їх не врятувало, ворог очікував, – пригадує Юрій.

Він швидко одягнув бронежилет, каску і, розуміючи, що неабияк ризикує, – адже знав, що в машині розвідників можуть бути не лише набої, а й гранати та, ймовірно, вибухівка, – помчав до підбитого автомобіля. Часу на роздуми та вагання не було – товариші потребували допомоги.

– Відверто кажучи, коли біг, я не думав, що хтось вцілів, але вважав за необхідне якнайшвидше повитягувати тіла з палаючої машини. Ліворуч на передньому сидінні побачив капітана. Той був мертвий. Підступитися до нього було вже неможливо. Лейтенант, який був на місці водія, також не подавав ознак життя, та я все ж вирішив перевірити пульс. Як тільки доторкнувся до нього, той відкрив очі. Я мало не зомлів від несподіванки і почав його витягати. Це було вкрай складно, адже машину добряче понівечило і дверцята довелося вирвати. Звідки взялися сили – я й досі не знаю. Водій виявився кремезним чолов’ягою, тож зваливши його собі на плечі, зрозумів, що пересуватися швидко не вдасться. Тут у пригоді стали дверцята. Я поклав лейтенанта на них і потягнув. Повільно це не можна було робити, адже в машині почали вибухати не лише набої, а й гранати... Дотягнув лейтенанта до посадки і накрив собою від осколків, що лише якимось дивом нас не зачепили. Подав першу медичну допомогу: забинтував голову, руки й ноги офіцера. Щойно приїхала «швидка» – з товаришами на тих же дверцятах його і донесли (метрів 500-600 бігли), – розповідає солдат.

Лише згодом до Юрія прийшло розуміння того, що сталося. Боліли обпечені легені, бо нахапався їдучого диму, ноги підкошувалися, а руки тремтіли. Проте він вдячний Богу, що вдалося врятувати хоча б одне життя. За цей вчинок він отримав відзнаку комбрига «Залізний воїн».

Це далеко не перший бойовий досвід хлопця, адже на передовій він відтоді, як призвався в листопаді 2014 року. За весь цей час, говорить солдат, багато чого змінилося. Ворог щоденно все більше й більше нахабніє, але попри всі труднощі Юрій не розчарувався в службі та свято вірить у перемогу, яку щоденно виковують справжні чоловіки.

Врятованого лейтенанта після лікування комісують. У нього, на жаль, майже відсутній зір, наполовину втрачений слух, сильно посічена осколками потилиця, але він назавжди залишиться вдячний своєму рятівникові.