Михайло Стрельбицький пiсля закiнчення Одеського унiверситету iм. Мечникова ще кiлька лiт працював у мiстi студентської юностi. Тут почав видавати поетичнi збiрки, добре вивчив тодiшнє лiтературне середовище. У солідній збiрцi «Школа перепитувань» (2009 р.) умiстив майже три сотнi сонетiв з присвятами i додатковим рядком-кодою.

Iван Рядченко

Фiлфак одеський вибрав ще й тому

вступник один з центрального Подiлля,

що Рядченко-поет йому подiяв

на струни серця — Бог же зна, чому.

Суспiльну ж то вiдлигу — не зиму

рядки його промiнили з привiлля —

рядки прориву, а не рукодiлля, —

соцреалiзму женучи пiтьму.

I — диво див! — було щось невимовне

У тих рядках, аж україномовне

немовби мовби там би й мало буть;

росiйськомовним, але не росiйським

його — почує згодом хлоп подiльський —

В Москвi стовпи критичнi назвуть...

Вiн вiсь земну все чув — i в цьому його суть?

Борис Дерев’янко

На футбольному полi пiд номером сiм,

у життi i в газетi — то форвард, то стопер.

Дерев’янкiвський крок, дерев’янкiвськi стопи

у життi i в газетi — щоденний екстрiм.

Нi вийшлий з новiтнiх гримучих Цусiм

чи увiйшлий в потьомкiнцiв рвiйний листОпад,

до молодших суворий: «Ну що, розторопи?»

(а в пiдтекстi: «Кому, ну кому заповiм?»)

Перехвалював двiчi Стрельбицького все ж,

раз — на шпальтах газетних: «за мужнiсть критичну».

Певне, баглося бачити поросль незвичну?

Дерев’янко на вирiст хвалив? Та невже ж?

Виростати ж належало — хто як зумiє.

Ти — зумiв? Але свiт цього не розумiє?

Дерев’янко на кiлера мчав. Ти... бредеш?

Iзмаїл Гордон

У дев’яносто майже Iзмаїл

утнув вiршище україномовне

й його читає чiтко, бо — чудовне,

округлозвуке — висне понад стiл.

Про що воно? Про українських кiл

чи девять чи тринадцять, жалю повне,

майбутнiстю просякле, порятоване,

й читає — наче плуга тягне вiн.

Отак, в такi лiта дебютувати —

це треба вмiти, й треба дещо знати,

а знати те, що знав колись Тарас:

про землю, що жива, про люд немарний,

такий немарний, що усiм зугарний

(бо чом би всi лицялися до нас?).

«А Порто-франко? Творчий! Не базарний!»

Кiра Муратова

Її кiна свердлюча вертикаль,

її кiна юдоль-горизонталя,

ходи сюжетнi — як в шахiста Таля

(хоча сюжет не завше править баль).

Не фабульний сюжет — i не на жаль.

Сюжет-перетiкання. Повз Грааля.

На цiй землi, де люд зростав на палях,

стiкавши кров’ю в комунiзму даль.

Новiтнi палi — суто вiртуальнi;

в президiї, в притонi, у вбиральнi

така лоскоче горло будь-кому:

будь ти хоч три по тричi одеситом,

засиченим, з пересипу неситим,

паломником в пiсенну Колиму...

Невже про всiх пришествує Спаситель?

Борис Нечерда

Хто знати мiг Борису Нечерду?

Федюк хiба. Та й то крiзь лiнзу пляшки

в учнiвському схиляннi (вчившись важко,

але надiйно i — не на бiду!).

Хоч бiдування — геть не по труду —

iшли за Нечердою, як нанашки:

то бродять, то шугають, потiпашки,

але нiяк не вiдберуть дуду.

Вiн мав дуду аж того Щуролова,

що заманити нечисть всю готова

i в море потопельне одвести;

зате естетiв потiм чарувати,

серця їм нiжно-нiжно надривати,

щоби серцям надiрваним цвiсти.

Невже були в життя Бориса дати?

Василь Фащенко

Не встигнувши з дядьками на вiйну,

навчився лиш курити їх махорку —

гiрку-гiрку, солодку-пресолодку;

змiнив цигарок марку не одну.

I докурився... Але спершу гнув,

у рiг крутив то злиднiв вiчну шворку,

то догматизму промiтну проворку —

соцреалiзму кульку надувну.

Естетику i сенс лiтератури

самiй Одесi виклав i довiв

сповна по-українськи — не напiв!

Краянську звичку пнутись на котурни?

Й її наочно з учнями здолав,

шляхи означив i стежки проклав.

Ще хтось не чув про Еврiала й Турна?