Приазовський Степ ще з часів Великої Скіфії був відомий античному світу своїм зерном. У козацькі часи, коли тут порядкували запорожці Кальміуської паланки, славні отамани Велигура та кошовий Січі Петро Калнишевський, зерно стало одною з головних статей прибутку війська — його вирощували українські селяни, котрі під захистом козацтва від панщини могли брати в обробіток стільки землі, скільки могли обробити, сплачуючи до військової скарбниці відсотки.

Після руйнування Січі цей Степ став ще більше оброблятися руками українських селян і саме зерно стало тим продуктом їх-ньої праці, який забезпечував добробут не одному поколінню нашого народу. Саме через нього московські продзагони то-дішніх гібридних військ червоної імперії, що грабували зерно та майно, приперли в цей Степ — і проти них повстали місцеві нащадки запорожців у лавах армії Нестора Махна. І не одною сотнею зайд було рясно угноєно цей Степ. Тоді вдалося обдурити волелюбних селян так званим НЕПом, а потім, у страшних 1932—1933 роках, жорстоко помститися, виморивши Голодомором цвіт селянства.

Друга Світова страшним котком пройшла по цьому Степу. Замість виморених голодом селян сюди привезли переселенців з різних куточків України, багато галичан, подолян, волинян. Вони підіймали сільське господарство після попередньої війни...

Але три роки тому цей Степ востаннє засівався зерном. Ни-ні, через новітніх зайд з агонізуючої імперії кремлівського карликового упиря, поля стоять у бур’яні, очікуючи нашої Перемоги.

Нещодавно помітили ми з хлопцями ось таку картину, що на фото: височезний бур’ян і в ньому — як символ нашої Перемоги та Миру — стиглі колосся пшениці, ще тієї, падалишньої з посівної весни 2014 року.

Земля і Зерно — от те, що живить наш народ упродовж століть, те, що нас зробило нами, і те, що сюди приваблює зайд, яким так рясно ми — покоління за поколінням — угноює-мо наш Степ, щоб майбутні врожаї були ще кращими.

Слава Україні!

З передової

20.07.2017 року

Сергій ГУЦАЛЮК, молодший сержант Збройних сил України.