Наприкінці листопада під час триденної наради в МОЗ, участь у роботі якої взяли спеціалісти з нашої області, йшлося про те, як, керуючись міжнародним досвідом, ефективно реформувати систему вітчизняних інтернатів і, що найважливіше, спрацювати на місцях на випередження ситуації, коли діти можуть залишитися без сім’ї.

Загалом в Україні, йшлося під час наради, на початок 2017 року 106 тисяч дітей перебувало в інтернатних закладах. З них лише 6 тисяч мають статус сироти, тобто 100 тисяч потрапили під опіку держави при живих батьках, які не піклуються про власних чад.

Завдання профільних служб на місцях — подбати про соціальний захист таких родин, щоб вони могли виховувати своїх дітей у сім’ї.

Ви тільки подумайте: нині на утримання однієї дитини інтернатний заклад, підпорядкований Міністерству охорони здоров’я, отримує 26 тисяч гривень на місяць, заклад Міністерства соціальної політики — 16 тисяч. Якби ці гроші йшли в сім’ю, яка потрапила в складні життєві обставини, зокрема у фінансову скруту, більшість батьків змогли б виховувати власних дітей самостійно. А щоб заохотити до опікунства, достатньо було б і половини тих грошей, адже часто люди з найщирішими намірами виховувати прийомних дітей не наважуються на такий крок, бо не впевнені, що зможуть фінансово це подужати.

Нині для позбавлення статусу батьківства соці-альній службі треба довести, що батьки не дбають про дітей щонайменше півроку. Самі працівники будинків дитини зв’язуються з батьками і запрошують провідати малих раз на 6 місяців, залишаючи на цей час дитину офіційно без статусу сироти, а відтак її не можна передати в родину для усиновлення чи під опіку. Тому важливо, йшлося на нараді, обмежити термін, після якого суд може позбавити батьківських прав. І це буде справедливо, адже півроку — забагато для «роздумувань» горе-татам і таким же мамам, тоді як дитина живе в інтернаті.

У планах МОЗу й обмеження терміну перебування дітей, від яких відмовилися мами, у пологовому відділенні та стаціонарах лікарень до одного тижня. Сьогодні ж деякі покинуті малюки перебувають у медичних закладах по півроку. Річ у тім, що тривале перебування немовляти без рідної людини, без тепла її тіла, без щохвилинної турботи, що вже доведено, спричиняє серйозну за-тримку розвитку, підвищує ризик надбання низки хронічних хвороб, взагалі не мати родинної прив’язаності, а також перевантажує лікарні.

Порушували під час наради у Києві й питання новорічних подарунків, які везуть дітям в інтернати. Їх завалюють цукерками й солодощами, від яких толку мало. Експерти наголошували на тому, що замість доброчинних пакуночків краще подумати над чимось важливішим для дітей. Скажімо, прийти й почитати їм книжку, разом переглянути якийсь фільм, звозити до супермаркету, щоб накупити на всю кімнату чи клас шкарпеток або рукавичок, зошитів… Тобто подумати про моменти соціалізації, а не про цукерку до свята.

Скерувати ж таку роботу мусять профільні спеці-алісти на місцях, які дуже скоро братимуть активну участь у реформуванні системи інтернатних закладів.