У невеликому за обсягом огляді навіть для переліку важливих для України подій останніх днів забракне місця. Про рішення Конституційного Суду, який прокинувся від летаргії і визнав неконституційним оподаткування пенсій та «Закон про засади державної мовної політики», можна було б написати дві окремі статті. Але відкладемо це на майбутнє. А спочатку...

СПОЧАТКУ ХОРОШІ НОВИНИ

Двогодинна прес-конференція Президента України Петра Порошенка, проведена в останній день лютого, теж підкинула чимало тем для об’ємних публікацій. А тут несподівана радість — Стокгольмський ар-бітраж ухвалив рішення стягнути з російського «Газпрому» на користь «Нафтогазу» понад чотири з половиною мільярди доларів за недопоставки газу в Європу транзитом через українську ГТС. З урахуванням рішення того ж Стокгольмського арбітражу про стягнення боргу України за поставлений за контрактом російський газ «Нафтогазу» залишається близько двох з половиною мільярдів доларів. Загалом це дорівнює двом траншам МВФ за програмою розширеного фінансування.

Фінансовий позитив на цьому не завершився. Єврокомісія (уряд Євросоюзу) ухвалила надати нашій країні допомогу для макроекономічної стабілізації в розмірі мільярда євро. Щоправда, дотримуючись складної процедури узгодження в Європарламенті та Раді Європи і за умови відновлення співпраці України з Міжнародним валютним фондом. МВФ, до речі, до відновлення такого співробітництва готовий. Від довгого списку вимог до НБУ, уряду і Верховної Ради, зафіксованого два роки тому в меморандумі, залишилося лише кілька пунктів.

І якщо парламент України найближчим часом ухвалить закон про створення Антикорупційного суду, цілком імовірно, що в питаннях економічних (єдина ціна на енергоресурси, зняття мораторію на продаж сільгоспземель тощо) у Вашингтоні підуть нам назустріч. Продовжать попередню або почнуть нову програму фінансової допомоги. Допустити дефолт України за державними зобов’язаннями, додати до війни ще й фінансову катастрофу ніхто з провідних держав Заходу не зацікавлений. Рятувальне коло нам, у будь-якому разі, кинуть. І борсайтеся, як зможете, далі.

ТЕПЕР НОВИНИ ГІРШІ

Два з половиною мільярди доларів, виграні «Нафтогазом» у Стокгольмському арбітражі, швидко розтануть, якщо Росії, за підтримки деяких країн Євросоюзу, вдасться продовжити будівництво газопроводу «Північний потік—2». Дві його гілки завдовжки понад 1200 кілометрів з пропускною здатністю 55 мільярдів кубометрів на рік повинні пролягти, за задумом проектувальників, по дну Балтійського моря з Росії безпосередньо в Німеччину.

З економічної точки зору, цей газопровід, якщо буде збудований, з 2019 року позбавить Україну регулярних доходів від транзиту газу в Європу (вони, за деякими підрахунками, становлять десяту частину українського бюджету). Причому звертатися в арбітраж наша країна вже не зможе, оскільки термін контракту на транзит через Україну закінчується саме в 2019-у.

Але втрачені доходи українського бюджету від транзиту газу — тільки частина російського плану з дестабі-лізації України. У Росії з’явиться більше можливостей для прямого тиску на європейський бізнес за допомогою збільшення або зменшення ціни на «дешеве» паливо. І нема сумнівів, що Кремль цим скористається, лобіюючи зняття санкцій, накладених Євросоюзом на РФ через анексію Криму та агресію на Донбасі.

Президент Володимир Путін, виступаючи на спільній прес-конференції з федеральним канцлером Австрії Себастьяном Курцем в Москві, вкотре збрехав, що перевага транзиту газу через «Північний потік—2» полягає у більшій конкурентоздатності такого трубопроводу. Але ж ціна транзиту російського газу через українську ГТС — найнижча в Європі, а, може, й у світі. Про конкурентоспроможність у цьому випадку не йдеться.

Вся справа в тому, що на керівних посадах у компанії з експлуатації нової «труби», крім російських чиновників, будуть задіяні європейські корумповані політики. Головним чином, німецькі, але, можливо, ще й австрійські та французькі. Зараз ці політики зачастили з візитами до Москви, сподіваючись виторгувати собі більший бонус за підтримку «Північного потоку—2». І Кремль ними вміло маніпулює.

«НОВЕ» ПРО МИРОТВОРЦІВ

На спільній прес-конференції з Курцем Путін вкотре також виклав свою версію сюжету про введення на Донбас миротворців Організації Об’єднаних Націй. Він, зрозуміло, приписав російській стороні авторство такої ініціативи і повністю спотворив історію питання.

Але спростовувати брехню Путіна нецікаво. Цікавіше виділити те «нове», що пролунало в його промовах. А прозвучала згода російської сторони ввести миротворців на всю захоплену територію Донбасу, включаючи нині не контрольовану ділянку українсько-російського кордону. Путін (увага!) навіть згоден на те, щоб захоплену територію поставити під міжнародний контроль. Тільки для цього київській владі потрібно домовитися з Донбасом. Тобто з «народними республіками». Бо такі конфлікти за допомогою посередників (ВВП, мабуть, має на увазі Росію) вирішити неможливо.

Якщо неможливо, то навіщо ж брати участь в Мінському процесі? Навіщо тримати свого представника у Тристоронній контактній групі? Навіщо взагалі Росії обговорювати з Ангелою Меркель або з кимось іще питання про введення миротворців ООН на Донбас? Якщо хочеш домовитися про мир, певна річ, нема жодного сенсу. Але якщо завдання полягає в тому, щоб легалізувати агресію, — сенс є.

Знаючи, що Україна за жодних умов не вестиме офіційних переговорів з терористами, можна пропонувати все що завгодно і, перекидаючи м’яч на український бік поля, погоджуватися на будь-який варіант. Хоч на миротворців ООН на кордоні, хоч на правління інопланетян на Донбасі. А весь цей час (якщо знадобиться, то й десятки років) зміцнювати плацдарм на захопленій території, «заморожуючи» конфлікт за зразком Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії.

На жаль, плідну у своїй основі ідею миротворчої збройної місії ООН на Донбасі російська сторона тепер сповна використовує як інструмент «заморожування» конфлікту. І не варто Путіну в цьому підігравати. А для звільнення Донбасу придумати щось гарячіше за антитерористичну операцію.

Як і належить відповідно до схваленого нещодавно закону.