... Йшов 5-й рік без Гуморини. Дюка довго наряджали у вишиванку, але це вже не веселило. Потім спробували кілт, сомбреро, кімоно. Дійшли до тоги і вирішили, що ця локація себе вичерпала. Катерина разом зі сподвижниками попросилася назад до музейного сховища. І навіть Тарас Григорович у парку свого імені про щось сильно замислився.

Йшов 5-й рік без Гуморини. Одеські корінні сноби важко переживали відсутність головного об’єкту для зневаги і ніяк не могли визначитися, хто мав би заповнити цю порожнечу – чи то місцевий кінофестиваль, чи то найближчі вибори до міської ради. Дехто навіть поглядав у бік художнього музею.

Йшов 5-й рік без Гуморини. Ільфа з Петровим та Катаєва з Паустовським вивчали в розділі «іноземна література». На факультативах. В українському перекладі. Латиницею. Жванецький хотів пожартувати з цього приводу, але без перекладача його не розуміли, або, як того вимагала пристойність, робили вигляд, що не розуміють. Нагнати настрою в Одесі могли тільки гастролери з Кривого Рогу та Полтави.

Йшов 5-й рік без Гуморини. 2 квітня в Одесі було брудно як завжди, а не як після свята. Кафешки перестали купувати одноразовий посуд та тупі виделки. Витверезники перейшли на штатний режим роботи. На жарти про білу спину почали обтрушуватися. В Херсоні і Миколаєві не знали, куди їхати 1 квітня.

Йшов 5-й рік без Гуморини. Продавці поролонових носиків та вушок провели ребрендінг, але і у якості протизастудних засобів ці вироби розходилися теж досить погано. Хоч МОЗ і дуже рекомендував... Замість першоквітневого карнавалу почали проводити парад Свідків успішних реформ. І різницю між цими шоу люди стали помічати вже буквально через два роки.

Йшов 5-й рік без Гуморини. В Одесі від нічого робити 1 квітня проголосили народну республіку. І це не розсмішило навіть тих, хто має мізки. Так само всерйоз сприйняли і заяви про те, що тільки-но вирішать питання про мову, перефарбують прапор і переставлять пам’ятники – життя налагодиться.

Підвищення цін, що наближає нас до Європи теж приймалося за чисту монету.

Йшов 5-й рік без Гуморини. Йшов собі десь далеко, у паралельному Всесвіті. Бо в цьому вимірі без Гуморини був лише один рік – 2014. Тоді 1 квітня опинилося між двома датами. Розстріл на київському Майдані та пожежа в одеському Будинку профспілок. І дай бог нам ніколи вже не знати таких диспозицій. Бо з рештою проблем – якось впораємося. Поприбираємо – доки не всі громадяни звикнуть, що масштабне свято і свинюшник – то не синоніми. Покрутимо пальцем біля скроні – коли хтось день дурня явним чином візьме собі за професійне свято. У разі чого – пересидимо цей вибух нестримних веселощів десь по своїх Поскотах і Черемушках. І хай би то було найбільше наше горе.