За роки своєї журналістської діяльності мені не раз доводилося брати участь у рейдах, що проводять фахівці служби у справах дітей та ювенальної превенції. Зазвичай, спільно з представниками інших відповідальних інстанцій вони виїжджають у великі та малі села району і перевіряють умови проживання та виховання дітей у неблагополучних родинах.

Особисто на мене такі рейди впливають гнітюче. Адже у переважній більшості таких сімей не надто дбають про своїх кровинок, про тепло і затишок у будинку, про те, щоб на столі був хліб і до хліба, а малюки мали чисту постіль та одяг.

Практично в кожній хаті схожа картина – брудні дитячі речі валяються на підлозі, у казанах-каструлях порожньо, в кімнатах такий розгардіяш, що складається враження про відсутність дбайливої „жіночої руки”.

А все тому, що так звані батьки зовсім не переймаються тим, що принесе їм день прийдешній. Головне – щоб вчасно виплачували державну допомогу на дітей, за рахунок якої і намагаються розкошувати тато з мамою. Вони купують для своїх потреб мопеди, сучасні мобільні телефони, потужну музичну апаратуру і обов’язково – супутникові антени для суцільного відпочинку перед телевізором. І дарма, що у цей час шлунки їхніх дітей просто зводить від постійного недоїдання.

Коли запитуєш горе-матір, чому її діти живуть в таких жахливих умовах, зазвичай чуєш таку відповідь: „Та це ж у мене ремонт!”, „Ви саме приїхали у той момент, коли я мала прибирати, „Ось зараз збираюся готувати їжу…”

І що цікаво – майже у всіх матерів-одиначок, які виховують по троє, п’ятеро і навіть дев’ятеро дітей, є дебелий співмешканець. Він ніде не працює, а разом зі своєю коханою живе на дитячі виплати. Коли на картку заходять гроші, такі горе-батьки забувають про елементарні потреби своїх кровинок. Вони йдуть до магазину і купують собі цілими упаковками креветки, найдорожчу рибу до пива, цигарки (блоками) та інші продукти і предмети розкоші. І це не мої фантазії, а реальна дійсність, яку всі в селі бачать.

Представники соціальних служб щоразу намагаються зробити все можливе, аби батьки нарешті звернули увагу на своїх дітей і на належному рівні виконували свої обов’язки щодо їх виховання. На якийсь період такі заходи дають результати – в будинку наводиться лад, діти мають що поїсти і т.д. Але чому горе батьків слід примушувати до таких дій?

Звичайно, під час рейдів бувають й інші приклади: в будинках деяких багатодітних родин можна побачити скромність, що межує з бідністю, але всюди чистенько, дітки охайно одягнені та нагодовані. Одного разу ми застали матір-одиначку, яка саме прийшла з магазину. В торбині – крупи і дещо з господарчих товарів. Зі сльозами на очах жінка розповіла, що старша донька не ходить до школи через відсутність взуття відповідно до сезону. У родини також залишилася незораною невеличка присадибна ділянка і виникли труднощі з документами на отримання дитячих виплат. Безпосередньо під час розмови з жінкою сільський голова зателефонував до сільгоспвиробника, який обробляє пай родини, і нагадав про необхідність зорати город. Також він взяв на контроль оформлення паперів для виплати належної соціальної допомоги, а фахівці служби у справах дітей запропонували жінці прийти до їх робочого кабінету і вибрати з гуманітарної допомоги взуття та одяг.

Яким би складним не було виживання родини, але така матір ніколи не віддасть своїх дітей до притулку. А інша показово заплаче під час вилучення своїх діток і згадає про них лише тоді, коли закінчаться державні гроші. Плачуть і малюки, коли працівники служб тимчасово ізолюють їх від горе-матері. Бо вони вважають свою непутящу неньку найкращою у світі і не підозрюють, як хороше одноліткам у благополучній родині; як їхні батьки не сподіваються на державну допомогу і важко працюють, щоб у синів і доньок були нормальні побутові умови, їжа, одяг відповідно до сезону, а ще – любов, тепло та ласка. Але, як кажуть, батьків не обирають…