ОСЬ ТАКА ЖИТТЄВА ФІЛОСОФІЯ

Не раз переконувалася, що кожне село, як і люди, має свій характер.

Осички — село особливе. Тут дуже поважають людей працьо-витих, які доглядають домашню живність, обробляють городи (та ще й немалі), вирощують сорго на віники, вміють виконувати будь-які будівельні роботи, майструвати і т.д. Безперечно, все це потребує чимало зусиль. А ще ж і на роботу треба встигати. Тому коли у когось з осичан вдосвіта не спалахує в хаті світло — значить, там живуть люди не дуже вправні. Адже в цей час зі своїми домашніми обов’язками вже повинні поратися як дорослі, так і діти.

Коли ж син чи донька знаходять свою другу половинку, то батьків найперше цікавить, з якої сім’ї та половинка. Чи не з ледарів, не дай Боже, майбутні родичі? Чи вміє наречена добре готувати, утримувати і хату, й обійстя у чистоті та порядку. Чи майбутній зять — гарний господар?

Пригадалося, як одного разу розшукувала потрібну мені людину. По стаціонарному телефону набрала наданий мені номер і запитала: «Осички? Це квартира такого-то»? У відповідь почула обурене: «Яка квартира?! Це добротна, хазяйська хата! Самі будували!». Довелося вибачатися…

Все це спливло у пам’яті, коли їхала до Осичок на День села.

ДЕ ЯЛАНЕЦЬ ЗЛИВАЄТЬСЯ ІЗ САВРАНКОЮ

Тим, що побачила, була вражена. Коли машина невдовзі повернула ліворуч і зупинилася, переді мною враз відкрився дивовижний пейзаж.

Так ось який він — осичківський острів Зустрічей, про який ішлося в оголошеннях, що за-прошували всіх бажаючих на свято. З одного боку, несподівано зробивши закрут, тихо ніс свої води Яланець. З другого, граціозно вигнувшись, текла Савранка. Колом охопивши у свої обійми добрий шмат землі, річки спільними зусиллями відірвали його від суходолу і, пробігши далі, поєдналися в одне русло, несучи води до Південного Бугу.

Пройшовши добротний місток і ступивши на острів, відразу відчуваєш його ауру, позитивну енергетику. Здається, зливаєшся з природою. Чуєш мову очеретів, вловлюєш запах трав, відчуваєш безмежність неба.

Недарма не впізнала це місце. Адже раніше тут росли бур’яни, селяни випасали худобу. А нині яка краса навколо! До того ж на цій території все зі смаком облаштовано. У тіні дерев знай-шли своє місце столики, лавочки. Поближче до води, де осичани зробили пляж, зручно розмістилися виїзні магазини, кафе, власники яких завчасно подбали, аби відвідувачі могли заховатися від спеки чи й дощу. По центру острова — сцена.

— У нашому районі вже склалася гарна традиція створювати парки, сквери, екомайданчики, місця для відпочинку. Схвально, що до цієї справи долучилися й Осички, — підкреслив, вітаючи місцевих жителів і всіх гостей з Днем села, голова Савранської райдержадміністрації, депутат обласної ради Віталій Свічинський.

Гарні слова на адресу осичан сказав у своєму виступі-поздоровленні і голова районної ради Олександр Хапатнюковський. Цілком закономірно, що ці посадовці також прибули до Осичок, бо що ж то за свято без перших осіб Савранського краю?!

Приїхали гості і з сусідньої Кіровоградської області. Аби підтримати сільського голову Володимира Гончарука і завідувачку будинком культури Надію Пуденкову, які організували захід, й урізноманітнити концертну програму, делегували до Осичок своїх представників інші сільські громади району. А про осичан уже й мови нема — на свято зійшлося чи не все село.

Діти розважалися на батутах. Молодь збиралася переважно біля сцени, підспівуючи і підтанцьовуючи у такт мелодіям. Ведучі, оголошуючи номери, представляли кожного учасника, даючи коротку характеристику його сценічним заслугам, наглядно демонструючи, яка багата Савранщина талантами, які багаті ними Осички. Це супроводжувалося схвальними вигуками та оплесками. Велике задоволення отримали глядачі і від виступу одеських артистів, які показували свою майстерність на ходулях. Багато хто з присутніх фотографувався з ними на згадку.

А в повітрі по-домашньому пахло свіжозвареною юшкою, щойно знятими із жару шашликами, приваблюючи середнє і старше покоління осичан туди, де можна посидіти, погомоніти, пограти в карти, доміно, шашки чи шахи.

Час злетів непомітно. Завершивши свій денний маршрут, покотилося до обрію сонце. Відчувши наближення ночі, почали дрімати над водою верби. Та покидати острів ніхто й не думав. Свято тривало…

І ХЛІБ, І ПІСНЯ

Дорогою до Саврані озирнулася, здалеку ще раз окинувши поглядом острів. Люд, що там зібрався, нараз видався мені єдиною величезною родиною, яку згуртували спільні інтереси, а за великим рахунком — усвідомлення того, що людині потрібен не лише матеріальний статок. Їй необхідні музика, поетичне слово, краса природи. Бо це — для душі, для естетичного задоволення.

Цьому якраз і сприяють масштабні заходи, що останнім часом проводяться в районі, скликаючи до себе відвідувачів чи не з усіх областей України. Вони підняли величезний культурний пласт савранського краю, який до того використовувався далеко не сповна. От і осичани, зробивши вдалу спробу (День села тут влаштували вперше), загорілися новими ідеями. Під час свята не раз чула, як вони обговорювали сценарій на наступний рік. Одні пропонували у цікавій формі передати історію свого населеного пункту, інші наголошували на необхідності відзначити знатних людей, вшанувати старожилів, показати досягнення молоді. Це щоб продемонструвати свої творчі можливості, талант односельців, їх внесок у розвиток Осичок і району. Щоб зарекомендувати себе не лише гарними господарями, а й посісти чільне місце серед тих, кому потрібні не тільки хліб, а й пісня…

Савранський район.