Не раз переконувалась, що кожне село, як і люди, має свій характер. Осички Савранського району – село специфічне. Тут дуже поважають людей працьовитих, які доглядають домашню живність, обробляють городи (та ще й немалі), вирощують сорго на віники, уміють виконувати будь-які будівельні роботи, майструвати. Безперечно, все це потребує чималих зусиль. До того ж, ще й на роботу слід встигнути. Тому коли у когось із осичан вдосвіта не спалахує у хаті світло – значить тут живуть люди не дуже вправні. Адже у цей час свої домашні обов’язки вже повинні виконувати як дорослі, так і діти. А коли син чи донька знаходять свою другу половинку, то батьків у першу чергу цікавитиме, з якої сім’ї та половинка. Чи не із ледарів, не дай боже, майбутні родичі? Чи уміє наречена добре готувати, утримувати і хату, і обійстя у чистоті і порядку? Чи наречений гарний господар?

Пригадалось, як одного разу розшукувала потрібну мені людину. По стаціонарному телефону набрала наданий мені номер і запитала: Осички? Це квартира такого-то жителя? У відповідь почула обурене: «Яка квартира? Це добротна хазяйська хата! Самі будували!» Довелось вибачатися …

Все це спливло у пам’яті, коли їхала до Осичок на День села.

Де Яланець зливається з Савранкою

Тим, що побачила, була вражена. Коли машина невдовзі повернула ліворуч і зупинилась, переді мною враз відкрився дивовижний пейзаж.

Так ось який він, осичанський острів Зустрічей, що про нього йшлося в оголошеннях, які запрошували усіх бажаючих на свято. З одного боку, несподівано зробивши закрут, тихо ніс свої води Яланець. З другого, граціозно вигнувшись, текла Савранка. Колом охопивши у свої обійми добрий шмат землі, річки спільними зусиллями відірвали його від суходолу і, пробігши далі, поєдналися в одне русло, несучи води до Південного Бугу.

Пройшовши добротний місток і ступивши на острів, відразу відчуваєш його ауру, позитивну енергетику. Здається, зливаєшся з природою. Чуєш мову очеретів, вловлюєш запах трав, відчуваєш безмежність неба.

Недарма не впізнала це місце. Адже раніше тут росли бур’яни, селяни випасали худобу. А нині яка краса навколо ! У тіні дерев знайшли своє місце столики, лавочки. Поближче до води, де осичани зробили пляж, зручно розмістилися виїзні магазини, кафе, власники яких завчасно подбали, аби відвідувачі могли заховатися від спеки чи дощу. По центру острова – сцена.

У нас в районі вже склалася гарна традиція створювати парки, сквери, екомайданчики, місця для відпочинку. Схвально, що доєдналися до цього і Осички, — підкреслив, вітаючи місцевих жителів і всіх гостей з Днем села, голова Савранської РДА, депутат облради Віталій Свічинський.

Гарні слова на адресу осичан сказав у своєму виступі і голова Савранської райради Олександр Хапатнюковський. Приїхали гості із сусідньої Кіровоградської області. Аби підтримати сільського голову Володимира Гончарука і завідуючу будинком культури Надію Пуденкову, які організували захід, та урізноманітнити концертну програму, делегували до Осичок своїх представників інші сільські ради району. А про осичан вже й мови немає – на свято зійшлося чи не все село.

Діти розважалися на батутах. Молодь збиралася, в основному, біля сцени, підспівуючи і підтанцьовуючи у такт мелодіям. Ведучі, оголошуючи номери, представляли кожного учасника, даючи коротку характеристику його сценічним заслугам, наочно демонструючи, яка багата Савранщина талантами, які багаті ними Осички. Велике задоволення одержали глядачі від виступу одеських артистів, які показували свою майстерність на ходулях, викликаючи у присутніх бажання сфотографуватися на згадку.

А в повітрі якось по-домашньому пахло свіжозвареною юшкою, щойно знятими із жару шашликами, приваблюючи середнє і старше покоління туди, де можна посидіти, погомоніти, пограти в карти, доміно, шахи.

Час злетів непомітно. Завер­шивши свій денний маршрут, покотилося до обрію сонце. Відчувши, мабуть, наближення ночі, почали дрімати верби над водою. А покидати острів ніхто й не думав. Свято тривало…