ЧЕКАЄМО ТОМОСУ ПРО АВТОКЕФАЛІЮ. ВІРИМО, СПОДІВАЄМОСЯ — І ЗАПАЛЮЄМО СВІЧКИ

Відсьогодні до прийняття рішення про дарування Українській церкві томосу про автокефалію «Укрінформ» запустив щотижневі короткі огляди церковних подій, у яких обговорюватиме як події, що відбулися, так і виклики, котрі постануть перед Україною та її Церквою на початку об’єднавчого процесу.

Сьогодні — про виклики.

Минулого тижня синод РПЦ ухвалив рішення про те, щоб перестати шанувати Константинопольського патріарха, і заборонив співслужіння своїм архієреям з архієреями Вселенського патріарха.

До Києва прибули екзархи Константинопольського патріархату для проведення роботи в рамках підготовки з надання автокефалії, які вже провели зустріч з Президентом України. Президент подякував Вселенському патріарху за мудрість і мужність, продемонстровані ним цим призначенням, та подякував екзархам за особистий внесок у майбутню подію. Посланці Фанару, зі свого боку, зачитали привітання Вселенського патріарха і запевнили, що приїхали продовжити роботу над рішенням, яке вже прийняте.

Російські медіа продовжують нагнітати істерію, лякати Україну громадянською війною, захопленнями храмів і принижувати Вселенський патріархат. Вони вже давно відмовляють Вселенському патріархові у праві на першість, а тепер пішли аргументи на кшталт: Вселенський патрі-арх ходить Стамбулом у джинсах й отримує підтримку зі США. Деякі з російських пропагандистів взагалі сказали нове слово у богослов’ї: «Мировое православие строится по сетевому принципу, и Вселенский патриарх не имеет административных прав, предоставление автокефалии Украине — это ересь». Цікаво, а підтвердження патріаршества Москві теж було єрессю? Ми згадуємо про це тільки тому, що це є маркером. РПЦ готова воювати і йти на розкол.

Ну а що у нас? Реакція УПЦ МП була прогнозованою: від безпорадної до невиразно розпливчатої і, зрештою, — агресивної.

Митрополит Онуфрій продовжує бити рекорди власної безграмотності.

«Нас затягують у формат полі-тичної партії, — сказав предстоятель церкви, два єпископи якої були народними депутатами. — Вселенський патріарх живе минулим, він довів свою вітчизну до такого стану, що держава стала мусульманською, і тепер, після всього, вони хочуть вчити нас жити?»...

Далі. Надійшло розпорядження митрополита Тульчинського Іонафана, що забороняє будь-яке спілкування з прибулими екзархами всьому єпархіаль-ному духовенству та благочестивим мирянам. Забороняє спілкування кліриків і мирян з екзархами вселенської патріархії.

Речник УПЦ МП Микола Данилевич у своєму Фейсбуці сказав про необхідність всеправославного діалогу.

Недільний вечір завершив черговий випуск програми Піховшека, який (переінакшуючи класика) методично на догоду Росії проклинає томос з незмінно епохальним виразом обличчя.

Автокефалія — питання вирішене, але не варто все ж скидати з рахунків і той, нехай штучний (створюваний Москвою), конфліктний потенціал, який супроводжує надання автокефалії.

Зрозуміло, що церква відділена від держави, але є ціла низка питань, де держава має стати тонким регулятором відносин між церковними організаціями і громадами трьох юрисдикцій.

Держава була впевнена у наданні автокефалії вже з квітня. Робота над обізнаністю людей у регіонах повинна була початися ще вчора. Не можна чекати, поки томос вручать новому предстоятелю, роботу з інформування та неконфліктної концептуалізації Єдиної помісної церкви треба починати вже зараз.

Треба віддати належне: в інтерв’ю та коментарях на найвищому рівні прозвучали запевнення влади, що ніяких гонінь не буде. Але при цьому статус УПЦ МП має бути змінений і чітко визначений.

Необхідно готувати команди юристів, які повинні були вже почати розбиратися в питаннях власності в тих парафіях, де вже відбулися переходи або відбуваються конфлікти навколо храмів, пов’язаних з переходами громад в іншу юрисдикцію.

У більшості регіонів на кладовищах в основному стоять храми тільки Московського патріархату. Україна вже була свідком ганебних і вибухонебезпечних ситуацій, коли священик цього патріархату відмовлявся відспівувати дітей, хрещених у Київському патріархаті, або тільки під тиском відспівував загиблих атошників. Тобто ті питання, де церква стикається з емоційно-інтимним боком життя, повинні бути врегульовані без зволікань. Або ж має ставитися питання створення храмів чи каплиць Єдиної помісної, чи добиватися почергового служіння в храмах при кладовищах.

Усім — і чиновникам, й автокефалістам усіх видів і мастей — треба навчитися працювати в парадигмі виграв-виграв, а не зіштовхувати два дискурси: російський та український.

Питання якості проповіді (священик повинен знати, що несе відповідальність за антиукраїн-ську проповідь) та імпорту церковної літератури може бути під контролем держави.

Ще одне питання: підготовка священиків. Чому і як навчають і навчатимуть семінаристів УПЦ МП (а в семінарії зазвичай навчаються дуже хороші діти) після надання Україні томосу, краще не уявляти. Тому дуже важливо зробити неможливим налагодження мережі своїх духовних вишів церкві, чий центр — у країні-агресорі. Можливо, використовувати досвід Греції, де духовні семінарії та академії є частиною державної системи освіти, як варіант — налагодити співпрацю з православними академіями Греції, Франції та Америки. Це так, що перше спало на думку.

Ну от, поки що все. Чекаємо томосу. Працюємо над протидією загрозам. Віримо, сподіваємося — і запалюємо наші свічки.

Джерело: www.ukrinform.ua.