На «круглому столі» з протидії політичній корупції, який відбувся у понеділок у прес-центрі Paritet, презентували індекс доброчесності політичних партій та аналіз їх фінансових звітів. Простіше кажучи, нам розповіли, на що політики витрачають гроші з державного бюджету, прокладаючи собі шлях «нагору».

До 2015 року джерелами фінансування партій були спонсорство, нематеріальні активи, позики тощо. Та з липня 2016-го парламентські партії отримали право на державну фінансову підтримку статутної діяльності.

Голова центру політичних студій та аналітики «Ейдос» Віктор Таран зазначив, що із 2016 року набули чинності ключові норми Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії полі-тичній корупції». Основна їх ідея: крім фінансової підтримки, політичні партії мають показати у звітах свої реальні доходи та видатки. І ці звіти повинні бути регулярними та детальними.

Цього року розрахунок державного фінансування ведеться за формулою: 0,02 відсотка від розміру мінімальної зарплати помножити на 1,6 тисячі гривень (мінімальна зарплата на 21.12.2016) і помножити на кількість виборців, які брали участь в останніх парламентських виборах (16 мільйонів 52 тисячі 228 осіб). У підсумку вийшло трохи більше 513 мільйонів гривень.

Для порівняння: в минулому році з держбюджету виділили 442 мільйони гривень, а в 2016-у — 391 мільйон.

Основні видатки партій склали: пропаганда — 22,5%, утримання осередків — 20,6%, заробітна плата — 17%, оренда офісів — 14%, матеріальні витрати — 11,7%, податки — 8,9%, проведення з’їздів — 4,2%, інше — 0,8%.

Закон також передбачає відшкодування витрат на перед-виборну агітацію, обмеження внесків на підтримку партій від фізичних та юридичних осіб, обов’язкову ідентифікацію донорів тощо. Та, звісно, не минулося без порушень з боку політичних сил, як-от, фінансування через підставних осіб, недотримання розміру внеску від однієї особи...

Втім, це не найгірше. За словами Віктора Тарана, щодо тих порушень, які вже зафіксовані, не проводяться розслідування, а якщо й проводяться, то суди не виносять адекватних рішень.

Тому в законі потрібні зміни, зокрема чітке визначення поняття, що таке спонсорство та статутна діяльність політичних партій. Крім того, серед викликів, які потребують вирішення, залишаються внески від анонімних осіб, не обліковані доходи, оформлені як спонсорство, прихована політична реклама від партій або занадто великий її відсоток. В іншому разі «будуть лише певні фасадні зміни, а начинка лишиться тою самою», — резюмував Віктор Таран.

На думку політичного аналітика Ярослава Католика, партії й досі фінансуються з тіньового сектора: «Лише дві партії в своїх звітах показали, що вони утримують місцеві осередки, хоча ми бачимо, що в кожній області вони працюють». Крім того, проводилося журналістське розслі-дування, в якому обдзвонювали зазначених у звіті спонсорів і питали, скільки грошей вони виділили на улюблені партії. Виявилося, що ці люди — звичайні вчителі, лікарі, які вперше почули про своє «меценатство».

Політолог Віолетта Дідук також підтримала думку колег і зазначила: великі політичні партії, які пройшли до парламенту, лише формально намагаються дотримуватися норм обговорюваного закону. Це свідчить, що даний законодавчий документ потрібно вдосконалювати. І почати варто з інформування громадян про те, що білборди і реклама політиків на телебаченні оплачуються саме з кишень платників податків. І тоді суспільство вимагатиме справжніх звітів від політичних сил.

Віктор Таран підсумував: закон повинен визначити та обмежити кількість реклами, на яку можна витрачати кошти. Наприклад, кожна партія має право купити 20 білбордів та 100 хвилин на телебаченні. Тоді бізнесу стане невигідно фінансувати партії, бо гроші формально будуть, але витратити їх вони не матимуть змоги.