Із 1 по 31 жовтня у школах Одеси проходить місячник протидії булінгу та насильству. До спільної соціально важливої акції, яку зініціював департамент освіти й науки міськради, долучилися громадські організації, правники і поліція.

За інформацією Дитячого фонду ООН, торік 24% дітей в Україні стали жертвами цькування в загальноосвітніх закладах. Про це йдеться у підготовленому ЮНІСЕФ звіті «Щоденний урок: зупинити насильство в школах». Практично половина дітей не повідомляє своїм близьким про проблеми й конфлікти у школі. Загалом у світі близько третини дітей віком від 13 до 15 років стають жертвами насильства з боку однолітків і старших за віком.

Під час місячника «Зупинимо булінг разом!» запланована низка інформаційно-просвітницьких заходів з питань профілактики і протидії насильству: тренінгів, дискусій, дебатів, рольових ігор, відеолекторіїв, конкурсів соці-альних роликів, марафонів, ток-шоу, майстер-класів, воркшопів, форумів-театрів «Я — підліток», «Стоп насильству в сім’ї», «Безконфліктне спілкування з однокласниками» тощо.

А розпочався цей цикл заходів форумом з профілактики та протидії булінгу в учнівському середовищі, який у перших числах жовтня пройшов в Одеській спеціалізованій школі №35 (пр-т Гагаріна, 3). Його учасниками стали педагоги, керівники навчальних закладів, батьки, представники учнівських самоврядувань старшокласників та громадськості.

Форум відкрили директор департаменту освіти і науки Одеської міської ради Олена Буйневич і начальник відділу ювенальної превенції Головного управління Національної поліції в Одеській області Віталій Капуляк.

Учасникам заходу представили презентацію «Проблема булінгу в освітньому середовищі». Віталій Капуляк виступив із лекцією «Законодавча база із захисту дітей від насильства та жорстокого поводження» та презентацією «Кібер-булінг, або агресія в Інтернеті: способи розпізнавання і захисту дитини». Присутні переглянули і колективно обговорили тематичні відеоролики: «Зупиніть булінг», «Як захистити дитину від булінгу», «Як зупинити булінг: поради для батьків», «Як ефективно боротися з булінгом у школі».

У рамках форуму працювали фокус-групи з аналізу низки питань та напрацювання відповідних пропозицій про те, як допомогти дитині, що стала жертвою булінгу, що робити, коли дитина виступила агресором, як батькам і школі запобігти насильству серед дітей.

Ось найважливіші з цих висновків та порад.

Дорослі не зможуть ізолювати власних дітей від тяжких ситуацій і переживань, адже вони — вічна й невід’ємна складова життя кожної людини. Але батьки і вчителі можуть допомогти вирішувати проблеми й створювати максимально сприятливе середовище для їх упередження.

Вирішувати, а не замовчувати чи заперечувати. Це особливо актуально в такому посттоталітарному суспільстві, як українське, наголошували експерти.

Часто діти стають агресорами у ставленні до слабших, шукаючи способів виплескування власних агресивних почуттів, а також через власні страхи ізоляції. У такий спосіб намагаються позбутися відчуття безпорадності. Інколи вони роблять це, бо самі пережили насилля над собою або ж не розуміють, якими мають бути межі в стосунках. Часом агресію до школи приносять з родин, де жорстокість до слабшого — за правило.

«Не зважай, будь вище цього», «виростеш — розрахуєшся із кривдниками», «ти розумний, а вони всі будуть у тюрмі», «сам винен» — найтиповіші реакції дорослих, які часто призводять до непередбачуваних наслідків. Згадайте хоча б, як у США діти розстрілювали однокласників і вчителів.

Щоб припинити знущання над вашою дитиною, булінг треба визнати. Але в консервативних українських школах часто намагаються уникати конфліктних питань, бо це негативно відгукнеться на репутації закладу. А кожен директор, з якого першим «знімають голову», цінує своє місце.

У наших школах педагоги замовчують проблему булінгу, оскільки бояться зайвих проблем, розслідувань, кримінальних справ. А то й не розуміють, що їм з усім цим робити. Іноді має значення, ким є батьки задіяних дітей, наскільки вони заможні чи впливові.

Тема булінгу, тобто цькування дітей,— надзвичайно тяжка, болюча, але потребує розголосу й адекватної реакції від громади.

І першими, хто повинен відкрито говорити про це, — освітяни.