Новина з малої батьківщини – про те, що померла моя вчителька – класний керівник, з якою я розмовляла за кілька днів до жахливої події, мене не просто засмутила… Вона мене морально розчавила. Це був не миттєвий напад чи невиліковна хвороба… Просто невдало піднята драбина + недієва система охорони здоров'я, що породжує наступну складову – недовіру до лікарів та лікування в цілому, + самолікування і небажання турбувати найрідніших призвело до такого жахливого фіналу. В цьому випадку якраз сусідка не послухала хвору, а зателефонувала дітям. І ті відразу приїхали та забрали матір до Одеси, але дорогоцінний час спливав. Тому що в міській лікарні їх не прийняли, бо хвора з області, в іншій теж не склалося, тому що не було вільних місць… Розписали курс лікування в лікарні, але лікуватися поїхали додому, та травма хребта й втрачений час зробили свою справу – серце не витримало… Чому ми терпимо до останнього та не йдемо до лікаря? Чому більшість українців не доживають до старості? Хто в цьому винен? Такі запитання не виходять з голови.

Перше, що я захотіла з'ясувати: чи має право міська лікарня відмовити в госпіталізації пацієнту без міської реєстрації та без направлення — хоча сімейний лікар і консультував, але фізичного направлення (папірця) не було. Але ж яке було моє здивування та розчарування — бо я не знайшла чіткої відповіді.

Немає прописаної інструкції, де б чітко було розписано, що відсутність реєстрації дає право на відмову в госпіталізації, але й немає чіткого алгоритму, де б зазначалося, що медичний заклад зобов’язаний прийняти пацієнта без міської прописки. Можливо, десь ці документи й є, але мені не пощастило їх прочитати.

У світлі нової реформи кошти повинні «крокувати» за пацієнтом, і як наслідок — бюджети розділилися. Звісно, державні медичні установи не поспішають з наданням допомоги «чужим» хворим, адже при розподілі фінансування з місцевого бюджету такого хворого «не врахували», а, значить, і не виділили на нього коштів.

Однак, хоч би що там було, прийшовши не у свою лікарню і отримавши відмову від обслуговування через відсутність реєстрації, не поспішайте впадати у відчай і йти геть. Законодавство України дає право потенційному пацієнтові на вибір лікувального закладу, а тому при відмові від надання допомоги необхідно подати заяву на ім’я головного лікаря з проханням про лікування за місцем перебування.

Неефективна система охорони здоров’я – одна з основних причин низької тривалості життя українців.

За статистикою, в Україні щороку помирає 136 — 138 тис. громадян саме через неякісну медицину. Середня тривалість життя в Україні становить приблизно 71 рік. У світовому рейтингу тривалості життя Україна опинилася лиш на 104-му місці.

Другим важливим показником є очікувана тривалість здорового життя. Це показник, який вимірює тривалість років, протягом яких людина може вести здоровий, активний спосіб життя (не плутати з середньою тривалістю життя).

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в Україні середня тривалість здорового життя складає всього-на-всього 64 роки.

Основною причиною низької тривалості здорового життя та високої смертності українців є саме неспроможність нинішньої системи охорони здоров’я запобігти, виявити і вилікувати хворобу ефективно.

Неефективною є й система використання ресурсів. Хоча витрати на медицину в Україні стали вищі і наче кошти «крокують» за пацієнтом, але вони не доходять до кінцевого споживача послуг – громадян. Поки що…

Усі ці складові призвели до того, що люди абсолютно не довіряють лікарям, лікувальним закладам і системі охорони здоров’я в цілому. Вони не вірять діагнозам, сумніваються в рекомендаціях. А ще — безгрошів’я! І в результаті — люди просто терплять і не звертаються по допомогу до останнього, доки їм зовсім не стане зле. А потім… як пощастить.