А у відповідь лунає: «Прошу, заходьте!» І ось вона – янгол у білому халаті, героїня моєї розповіді, почесна ювілярка, головний лікар районного центру первинної медико-санітарної допомоги Тетяна Володимирівна Венжик. Приймає компліменти, дарує усмішку, гріє запашним чаєм і теплою розмовою. Про все. Медицину, реформи, життя, любов, сім’ю, головних учителів і наставників, дочірню вдячність і людську повагу до людей однієї з найважливіших професій, де вона – головний диригент. Сфальшивить керівник – зіб’ється увесь колектив, і не вийде симфонії. А у неї виходить!

За чарівною усмішкою іменинниці приховано твердість характеру, сила слова та міцність духу. Обстановка її робочого кабінету навіює якийсь домашній затишок, навіть на хвильку забуваєш, що ти в лікарні. Характер моїй співрозмовниці, певне, дістався від мами, Катерини Василівни Гук. Економіст за фахом, нині керівник одного з успішних фермерських господарств району, вона завжди знала, якою має бути успішна жінка і своїм трьом донечкам – Ользі, Оксані й Тетяні розкривала усі секрети. А доброта, ніжність – від батька, вже, на жаль, покійного Володимира Миколайовича. Колишній директор потужного радгоспу ім.Ховренка, мудрий керівник, чуйна, небайдужа, порядна у всіх відношеннях людина. Про нього й досі згадують лише добрим словом всі, хто з ним працював та жив поруч. Теплом світяться й очі Тетяни Володимирівни, коли говорить про родину, найдорожчих у світі людей, яка дала їй могутні крила, підтримку й опору.

З дитинства вона сама часто була пацієнтом, а мріяла бути лікарем і винайти ліки від усіх недуг, тож успішно закінчивши рідну Великокомарівську школу, вступила до Одеського державного медичного університету і здобула фах сімейного лікаря. З вдячністю згадує сьогодні Тетяна Володимирівна своїх учителів – подружжя Ташевих – Дмитра Миколайовича і Катерину Софронівну. Вони першими прищепили своїй учениці любов до хімії та біології, з цієї любові і почалася серйозність та розуміння значущості її нелегкої професії. І в моменти, коли розпочала торувати професійну стежку в Одеській міській клінічній лікарні №11, і коли треба було повертатися в рідні краї, бо тут важко захворів тато і матері знадобилася її підтримка. Молоду лікарку радо прийняли у Великомихайлівській ЦРЛ, де головним наставником і порадником у всьому став Іван Васильович Антощук. А вже через кілька років, у 2013-му, Тетяні Володимирівні довірили посаду головного лікаря центру первинної медико-санітарної допомоги. І не помилилися.

– Життя для того, щоб змінюватися. Коли ти знаєш свою роботу, як вірш, і можеш назвати всі розділові знаки – варто вивчати новий текст. Я постійно удосконалюю свої фахові знання, люблю відкривати для себе щось нове, ділитися напрацьованим. У моєму підпорядкуванні 143 людини, мені потрібно бути для них прикладом. Ми – єдиний механізм, і місія у нас почесна й надважлива – вчасно приходити на допомогу пацієнтам, – підкреслює моя співрозмовниця.

Успішний керівник, щаслива жінка відзначила днями подвійний ювілей – п’ять років на посаді головного лікаря і сорок життєвих зим, які щодня перетворює на квітучі весни. Глибоко переконана: з такими фахівцями можна втілювати будь-які реформи і виконувати найскладніші завдання. Можна бути упевненим – вони не підведуть! Газетні рядки, на жаль, закінчуються. Але щаслива доля Тетяни Володимирівни продовжується в її родині, в її роботі, в її житті серед своїх земляків, яким щодня поспішає на допомогу. Дай Боже довго чути: «Ми до Вас, лікарю!»