Завідувачка фельдшерсько-акушерським пунктом села Карабанове Валентина Георгіївна Ховращук за свій довгий професійний вік пережила чимало реформ і нововведень в медицині. Жінка бачила як хороші часи функціонування галузі, так і повний занепад та зубожіння сільського ФАПу. Проте упродовж 36-ти років своєї роботи завжди знала одне: як би важко чи хороше не було працювати – слід будь-що залишатися людяною. Адже вона, так би мовити, на передньому плані боротьби за здоров’я і життя своїх односельців. Тож, поки державні мужі впроваджують реформи – треба чесно і добросовісно виконувати свої обов’язки.

За 36 літ свого стажу в медицині Валентина Георгіївна могла б вже цілу книжку написати, бо на професійному шляху вистачало як смішних історій, так і трагічних. Бувало, що й життя самої медички висіло на волосині. Та вона не жалкує за жодною з тих мільйонів хвилин, що їх віддала заради здоров’я своїх односельців.

Сьогоднішнє приміщення медпункту в селі Карабанове зовсім не таке, як те, де Валентина Георгіївна, будучи випускницею Котовського медичного училища, розпочинала свій трудовий шлях. Воно набагато просторіше та охайніше. Є в цьому неабияка заслуга фельдшерки, яка завжди турбується про людей, що звертаються по першу медичну допомогу.

Під опікою сільського медика нині понад чотириста жителів сіл Карабанове та Кошарка.

– День або ніч – немає різниці: щось сталося, то передусім люди

поспішають до мене, – каже Валентина Ховращук. – Буває, консультую їх по телефону, але якщо заочно підказати не вдається і потрібно оглянути пацієнта, то сама вирушаю до хворого. Для цього моя «швидка допомога» – валіза з потрібним інструментом та медикаментами завжди під рукою.

Переважну більшість сімей на своїй дільниці жінка знає в обличчя: малят, бо опікується ними, школярів, з якими постійно спілкується під час профілактичних медоглядів, жінок і чоловіків середніх років, людей старшого віку, в тому числі й тих, хто вже не може пройтися по обійстю без палиці. Хтось із них звертався до фельдшера, щоб зробила укол, декому просто необхідна була порада досвідченого медика. Адже сільський фельдшер – це ж не лише акушерка, а й педіатр, інфекціоніст, хірург, терапевт… Та й ситуацій непростих щодня вистачає. Як зауважує Валентина Георгіївна, багаторічний досвід та інтуїція дуже часто допомагають їй встановлювати правильні діагнози.

Всі мешканці сіл знають Вален­тину Ховращук як добру людину, яка завжди прийде на допомогу, незважаючи на негоду та час. Тому про неї кажуть, що має їх медик золоті руки, ангельське й дуже добре серце. Вона завжди бадьора й життєрадісна і разом з тим – розсудлива, розумна, тямуща.

– Не люблю, коли мене хвалять, але й не люблю, коли погано відгукуються про мене чи мою роботу, люблю золоту серединку, – говорить Валентина Ховращук.

Ось така вона – сільська рятівниця, а поза тим – любляча дружина, турботлива матуся двох дорослих доньок і бабуся трьох чудових онучат. Жінка ніколи не проходить повз чужу біду і гідно несе звання медика.