Через сорок років на «Привозі» випадково зустрілися однокурсниці по Одеському університету.

— Як справи, подружко? — запитала фарбована білявка чорнявку з густою сивиною.

— Та нібито добре, як на нинішні непевні часи. Але якось самотньо, незатишно. А в тебе?

— Байдуже… Пенсії, як у всіх чесних українців, хіба що на газ, електрику, воду вистачає, а на їсти, взутися, одягтися — катма. Таку пенсійну схему могли придумати й запровадити лише діти й онуки Ілліча. Дякувати Богу, син допомагає...

— А я за матеріальний бік не журюся, бо діти підсобляють відчутно — щомісяця хто по 150 доларів, а хто євриків вділяє. Одна донька з Австралії шле, друга — з Італії, третя — з Німеччини, а син — із Сьєрра, будь воно неладне, Леоне. А найменшенький воює з московітами та сєпарами на Донбасі, так той залишив грошовий атестат. Куди мені одній стільки? А вони жартують, що в «Ощадбанку» грошей багато не буває. Геть не ті стали, що ростила, — життя перевиховало. Коли ж з’їжджаються, то лише іноземною про щось між собою балакають, щоб не зрозуміла, мабуть, їхні тривоги й житейські негаразди. Того мені й самотньо, що жодної дитини нема поруч. Добре, що є отой мобільний. Краса ж яка! Пам’ятаєш, години очікування на Головпошті на Садовій, а абонент не з’явився?.. Нині єдина розрада — що голос почую…

— У мене єдиний син і живе він зі мною. Питаю: ким працюєш, сину? Мовчить… Тицьне кілька тисяч гривень: «Годуйте, мамо, мене смачно! Менше будете знати — міцніше спатимете!..».

— А де ж він працює, що дає тисячі?

— Хто його знає? То щось точить, розбирає, потім десь пропадає, а потім, чую, гроші рахує… Мабуть, черговим слюсарем, бо не щодня ходить на роботу…

Мали вже п’ятьох президентів — таких самих слюсарів. Так досі й не зрозуміли, ким вони були для «свого» народу, бо довели його до зубожіння і прірви…

Й ось тепер бачимо, що до імператорського крісла знову лізуть не зовсім порядні і зовсім непорядні, ласі до наживи, корупціонери-злодії, клоуни й скоморохи. Для них, як кажуть поляки, вшістко єдно, яка платформа приноситиме надприбутки: газова чи політична… Страшно за майбутнє. Ідуть у Європу й Америку, але всі чомусь через офшори… А де ж патріоти-націоналісти?..

Не дай, Боже, й цього разу обрати «чергового слюсаря». Тоді нас не порятує навіть МВФ…

Аж лячно, скільки тих «чергових слюсарів» стало на старт президентської гонки. І кожен на фініші хоче стати олігархом...

(від електорату за платформу порядності в м. Ананьєві)