ІА «Контекст-Причорномор'я»
логін:
пароль:
Останнє відео
Прес-конференція «Нові терміни проведення зовнішнього незалежного оцінювання у 2020 році»
Инфографика
Курси валют. Долар США. Покупка:
 




КОЛИ ДЗВОНИ НЕ ЗМОВКАЮТЬ...
21.02.2019 / Газета: Чорноморські новини / № 14(22033) / Тираж: 8525

Нинішній помічник митрополита Української помісної церкви та священик храму Теплої Софії Іван Сидор відомий українцям як дзвонар Майдану. Він, тоді аспірант Київської православної богословської академії (на той час Київського патріархату), в грудні 2013-го бив у дзвони, скликаючи людей перед загрозою розгону Майдану.

Так склалося, що номер саме його мобільного телефону стояв на сайті Михайлівського монастиря, і саме за тим телефоном дзвонили кияни, коли намагалися приїхати, прийти, привезти щось чи когось забрати з Михайлівського чи в Михайлівський монастир. Про найтрагічніші дні Майдану — дні розстрілу Небесної Сотні — ми говоримо сьогодні з їх учасником та очевидцем.

— Отче Іване, якими ви запам’ятали криваві дні Майдану?

— Ми десь розуміли, що влада піде на вбивства — в січні вже були вбиті Жизневський і Нігоян, — але до людських смертей неможливо підготуватися. У ніч з 19 на 20 лютого почали привозити розстріляних воїнів. Ми зі студентами складали їхні тіла біля гуртожитку (мається на увазі семінарії). Хотіли чимось накрити. Побігли в гуртожиток — взяли простирадла та покривала…

Потім хтось каже, що нам слід взнати їхні імена, а тому — шукайте по кишенях документи. Ми знаходили документи і писали на тих простирадлах маркером імена загиблих.

Я запам’ятав ще такий епізод. Син на плечах приніс застреленого батька. Ми прийняли його тіло, а він каже: «Зачекайте. Я не хочу, щоб потім йому приписали смерть від сердечного приступу. Всі мають знати, що його вбили». Він попросив принести камеру, перевернув його на живіт та дістав дві великі свинцеві кулі. Випущені зі зброї, з якою ходять на полювання на дикого звіря…

Двадцятого прийшов старенький монах та відслужив по них панахиду. А потім їх забрали.

Імпровізований пам’ятник-барикада Небесній Сотні біля монастиря, коли на хрест накладали фото загиблих, поповнювався новими фотографіями. Це були дні, коли не було страху, коли всі робили свою роботу. Коли був найвищий серед бачених мною днів взаємодопомоги, співчуття та милосердя.

— Нагадайте, що відбувалося у Михайлівському…

— Приносили поранених. 19 — 20 лютого «швидкі» доїхати не могли. Люди на авто заїжджали через дзвіницю, а виїжджали через Економічну браму. Привозили все: медикаменти, молоко (казали, що його слід пити, щоб справлятися із наслідками задимлення), їжу, одяг, картки для мобільних телефонів...

В одній частині люди відпочивали. В іншій — були контужені. У храмі Іоанна Богослова був мобільний шпиталь для операцій, лікарі постійно оперували. Я бачив, які вони втомлені…

Ці дні мені якимись фрагментами запам’яталися, як у тумані: кров під іконами, молодих хлопців привозять у Михайлівський, один з них — без руки…

Уночі починають усім бажаючим робити майстер-клас: як надавати першу медичну допомогу.

І ранок 21 лютого. Похмура погода змінилася на сонячну. Я збираюся зранку на лекцію в університет Шевченка, бо паралельно ще там вчився. Всіх померлих забрали. Тиша стояла така, що аж різало вуха… вже звик до гамору. Й у дворі монастиря стоїть дванадцять машин «швидких». А я дивлюся на них і думаю: «Ну де ж ви були вчора?».

Мені часто кажуть, що, мовляв, дякуємо церкві та монастирю, що були відкриті та віддані. А я кажу: ні. Давайте подякуємо нашим хлопцям, усім отим, які жертвували собою, щоб змінити наше життя і дати нам цю надію.

ПІСЛЯМОВА

Для Церкви час Майдану буде хоч і драматичною, але найсвітлішою її історією. Деколи мені здається, що саме тут, з Майдану, почалася наша визнана автокефалія.

У Церкви завжди є вибір: бути з владою, що означає бути в теплі та затишку, чи давати прихисток ображеним та приниженим. Цей вибір зробила майбутня Помісна церква України. Очільник тоді Київського патріархату — патріарх Філарет — дав дозвіл постійно приймати поранених та не зачиняти двері монастиря. Всі монахи, студенти, аспіранти були помічниками лікарів, вони робили найважчу роботу. Отець Іван Сидор пості-йно дзвонив у дзвони (його змінювали інші студенти), під час тривоги мобілізуючи киян.

Так довго дзвони дзвонять лише на Великдень. Можливо, попри трагедію та страшні жертви, оплакавши та поховавши наших Героїв, з цих днів і почався Великдень для України та Церкви.

Джерело: www.ukrinform.ua.

Автор: Лана САМОХВАЛОВА

Пошук:
розширений

Сергій Токарєв
Американський стартап Toothio – новий напрям інвестицій Roosh Ventures
Інвестиційний фонд Roosh Ventures нещодавно став одним з інвесторів американського стартапу Toothio, який допомагає приватним стоматологічним клінікам та організаціям знаходити кваліфікованих співробітників. Портал надає доступ до бази, в якій є понад 30 000 фахівців.

Сила духу і оптимізм: «Давня Казка» презентує пісню та кліп «Будьмо» про єдність українців
Український гурт «Давня Казка» презентує новий трек «Будьмо» та кліп до нього — історію, яка надихає на віру в краще навіть у найскладніші часи. Пісня стала музичним маніфестом незламності, гумору та оптимізму, який допомагає українцям триматися разом.

Останні моніторинги:
00:00 09.01.2025 / Вечерняя Одесса
00:00 09.01.2025 / Вечерняя Одесса
00:00 09.01.2025 / Вечерняя Одесса
00:00 09.01.2025 / Вечерняя Одесса
00:00 09.01.2025 / Вечерняя Одесса


© 2005—2025 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2025 S&A design team / 0.013