Як ми уже повідомляли (див. номер за 28 лютого) у вівторок Президент Петро Порошенко і спеціальний представник США по Україні Курт Волкер відвідали ракетний есмінець ВМС США Donald Cook, який увійшов у Чорне море для проведення спільних навчань з Україною та іншими союзниками і напередодні пришвартувався в Одесі. За останні п’ять років цей корабель фактично став американським символом підтримки східноєвропейських держав та «дражнилкою» для Росії.

Перший його візит відбувся в квітні 2014-го, саме в розпал анексії Криму та розгортання українсько-російської війни, з очевидною метою нагадати Росії, що вона далеко не володарка морів. В останні роки «Дональд Кук» встиг неодноразово побувати в Грузії, Болгарії, Румунії та країнах Балтії, постійно позначаючи військову присутність США біля російських берегів. Але нинішній контекст відвідин американськими військовими кораблями пів-нічної акваторії Чорного моря дуже відрізняється від 2014-го й демонструє значні зміни в балансі сил у чорноморському регіоні.

До 2018 року російська загроза переважно обмежувалася суходолом, а тому морське протистояння у форматі НАТО — РФ не проглядалося. Ситуація кардинально змінилася в грудні, після агресії Росії в Азовському морі, перекриття Керченської протоки та атаки на українські військові кораблі. Якою, по суті, хоч би як неприємно це чути українцям, було зафіксовано, що Росії вдалося анексувати, окрім Криму, ще й Азовське море.

Західні держави дуже нетерпимі до порушення принципів свободи судноплавства, тому дії росіян зустріли не просто шквалом обурення та засудження, а й цілком продуманою та активною військовою відповіддю — постійною присутністю кораблів ВМС США в Чорному морі. «Це важлива відповідь на неспровокований напад та акт агресії проти українських кораблів, який відбувся 25 листопада минулого року. Агресія Кремля, хочу наголосити, зачіпає не лише життєві інтереси України. Вона зачіпає і питання безпеки ЄС, НАТО в Чорному морі», — підкреслив Петро Порошенко під час недавніх відвідин «Дональда Кука».

Звісно, українцям хотілося б побачити військово-морську підтримку з боку наших західних партнерів не у вигляді поодиноких кораблів, а у вигляді ударної ескадри НАТО в Чорному морі, що не дала б росі-йським кораблям носа висунути зі своїх портів. Але основною проблемою, яка стоїть на заваді масштабній військовій присутності НАТО в Чорному морі, нагадаємо, є умови Конвенції Монтре, прийнятої на Міжнародній конференції про режим чорноморських проток ще в 1936 році. Річ у тім, що за її умовами у Чорному морі мають право на постійній основі перебувати винятково військові кораблі чорноморських держав. Інші ж держави мають право заводити сюди лише відносно малі судна та лише на обмежений термін. Західні держави не можуть за прикладом Москви нехтувати нормами міжнародного права, а тому чекати армади американських авіаносців біля берегів Одеси нам не варто. Що, втім, аж ніяк не означає, що в росіян залишаються розв’язаними руки та райдужні перспективи.

Передусім варто зазначити, що і без американських кораблів блок НАТО в Чорному морі має цілком достатньо засобів, аби погрожувати Росії. Військово-морський флот члена НАТО Туреччини навіть без підтримки сил Болгарії та Румунії серйозно переважає чорноморський флот РФ.

На жаль, повністю покладатися на Туреччину з огляду на сучасні російсько-турецькі відносини не можна, а тому НАТО, формально дотримуючись умов Конвенції Монтре, розміщує свої кораблі в Чорному морі на основі принципів ротації. Звісно, у випадку серйозних проблем з боку Росії, просто «під боком», у Середземному морі, перебуває 6-й флот США та численні середземноморські ескадри європейських держав, і перекинути значні сили у Чорне море — справа кількох днів чи й годин. Туреччина, відповідно до умов конвенції, у випадку воєнної загрози має право пропускати через чорноморські протоки військові судна на власний розсуд. Якщо ця загроза реально виходитиме від Росії, найімовірніше, Туреччина стане на бік свого військового блоку.

Очевидно, що постійна присутність військових кораблів НАТО у північній акваторії Чорного моря необхідна, аби не допустити повторення Керченського сценарію. Усвідомлюючи цю потребу, Північноатлантичний альянс постійно посилає сюди кораблі та патрульні групи. Якщо в 2017 році патрульні групи НАТО перебували в Чорному морі сумарно всього 80 днів, то в 2018-у — вже 120. І, вочевидь, у 2019-у слід чекати ще більшої тривалості військових місій флотів НАТО в Чорному морі.

Військово-політичне протистояння на морі дуже відрізняється від сухопутних реалій. По-перше, тут зовсім інакшу роль відіграють чинники географії, відстаней та об’єктів. Морські хвилі не розділиш лінією окопів і не протягнеш лінії оборони. Саме тому бойові дії на морі мають точковий характер і, здебільшого, відбуваються в обмежених зонах — поблизу важливих об’єктів: проток, портів, баз тощо. І в такій точці достатньо присутності хоча б одного натівського корабля, аби суттєво вплинути на результат. По-друге, на морі неможливо прикритися «народним ополченієм», «братоубійствєнной войной» та іншими кремлівськими побрехеньками, які Москва розповідає про війну на Донбасі.

Як у випадку з Керченською протокою в 2018-у, будь-яка агресія Росії на морі буде відкритою й очевидною. А з урахуванням того, що кожен військовий корабель — це не тільки зброя, а ще й суверенна територія держави, якій він належить, то будь-яка атака проти американського корабля — це атака на територію США. І що б не виспівували про «радіоактивний пєпєл» російські пропагандисти, на прикладі Сирії ми вже знаємо, чим закінчується для росіян навіть найменше військове зіткнення з американцями — черговою партією «вантажу 200».

Однак наскільки б рішуче не були налаштовані у справі відсічі РФ на морі США та НАТО, основним захистом наших берегів та морських просторів усе ж має бути український військовий флот. На жаль, у відкритому протистоянні з російськими морськими силами наші перспективи доволі сумні. Тому дуже важливо залучити наших західних союзників у боротьбі з РФ на користь розвитку Військово-Морських сил України, зокрема розбудови інфраструктури та бойового складу флоту. Втім, навіть якщо такі ініціативи будуть суперуспішними, на становлення сильного українського флоту потрібні роки. Саме тому зараз співпраця, координація, а в перспективі вступ України в НАТО — наш найкращий спосіб захистити українське Чорне море й повернути Азовське.

Джерело: ukrinform.ua.