У четвер, 7 березня, у виставковій залі Одеської організації Національної спілки художників України відкрилася традиційна Шевченківська виставка.

Довгоочікуваний березень знову приносить нам не лише яскраві сонячні дні — до нас наче повертається зі своїх мандрів наш Тарас. Повертається, щоби підтримати підупалі настрої та підживити наші душі. І душа сміється й плаче разом з ним, і тривожиться, і плекає світлі сподівання. Народини Шевченка — один день. Але в сонмі довколишніх днів — і до, й опісля — він поряд з нами, і зримо, й відчутно.

Це одразу впадає в око на виставці, яку щороку уряджає в ці Шевченківські дні Одеська органі-зація НСХУ. Художники подають туди щонайкраще, і давніше, і допіру лише створене. Хоча ніхто не ставить завдання створити щось особливе саме до цієї виставки. Скажімо, портрет Шевченка, чи роботу на його сюжет. Та коли це створене в українських традиціях, коли перегукується з відомою вітчизняною школою, коли, зрештою, це глибоко, талановито, без різниці стилю, форми, манери, — то воно цілковито прийнятне саме для цієї виставки. І це не формальність, це завжди щиро і від душі.

Кожна виставка є подією мистецького, культурного життя, а для художника — особистим святом. А ця, Шевченківська, то й поготів. Тут, дійсно, можна побачити все найкраще, можна побачитись і почутись. І почути важуче слово, не так фахове — від колег і від гостей, котрі говорять з позицій духовності, в історичному контексті.

Останнім часом наше сприйняття, розуміння, бачення Шевченка суттєво міняється. По-різному це можна сприймати. Чим далі углиб часу віддаляється він від нас — тим стає ближчим, доступні-шим, настільки, що можна, здається, рукою сягнути, навіть почути голос. Нещодавно в столичному метро з’явилась серія портретів Шевченка в образах різних відомих людей світу. Про цей проект, названий Квантовим стрибком Шевченка, згадала на відкритті виставки заступник начальника управління культури ОДА Ярослава Різникова. Завваживши, що можна по-різному це сприймати, однак важливим є те, що — і коли — художник пропускає творчість, поставу Шевченка через свою душу, осмислює це. «Шевченко дуже різноманітний — навіть через 200 років ми знаходимо його посили. Шевченко актуальний завжди, особливо сьогодні, коли ми всі думаємо про майбутнє країни. Уявити це поза творчістю Шевченка неможливо», — сказала педагог Ганна Рудик.

Прикметно, що традиційно на ці Шевченківські виставки приходять науковці одеських вишів, передовсім філологи, історики…

Завідувачка кафедри літератури ОНУ ім. І.І. Мечникова Оксана В’язовська-Шупта відзначила вражаючу колористичну гаму цьогорічного вернісажу, «цю виставку я не сприймаю як тематичну, як рефлексію на твори Шевченка».

В історичному контексті говорив про виставку доктор історичних наук, професор цього ж університету Тарас Гончарук. Для нього Тарас Шевченко є добрим знавцем української минувшини, яку він знав не лише з усних переказів.

Про становлення демократії в Одесі на зламі 1980-х за духовної підтримки постаті Шевченка говорив заслужений художник Сергій Савченко, активний учасник тих подій.

На відкриття мистецької події прибула група гостей з міста Южного, включно з художницею Ларисою Дем’янишиною, учасницею виставки. Вітаючи присутніх з гарною імпрезою, директор НВК ім. В’ячеслава Чорновола закликав їх долучитися до творення шкільного музею Тараса Шевченка, відкритого позаминулого року.

Звучала, певна річ, і поезія Тараса Шевченка. У виконанні Миколи Коваля символічно й актуально линули слова-прохання поета до Господа:

Єдиномисліє подай,

І братолюбіє пошли.

Немовби заклинання в цей тривогами виповнений час, який підсвідомо впливає на наші душі, і це добре усвідомлюють мистці, художники.