Скільки пам’ятаю, комуністи відучали нас від слова Божого, бо то — опіум для народу, а привчали до «брехунця». Так народ охрестив радянське радіо. Якщо тобі щоденно казатимуть, що ти віслюк, ти обов’язково заіакаєш. Воно нас повчало, навчало, наставляло, закликало і вело спочатку до перемоги соціалізму, а потім — до комуністичного раю.

Та скептики зле жартували: комунізм — це світла лінія горизонту, чим ближче до неї наближаєшся, тим швидше вона віддаляється. До речі, кожна професія мала свої кпини про міфічний комунізм. Скажімо, шляховики кепкували на свій копил: усі дороги ведуть до комунізму — тільки не такі… Хоча ті дороги, треба визнати, були значно кращими від доріг Гройсмана. Пам’ятаю, за трасу Полтава — Кишинів — Бухарест до буцегарні сіли всі винні в її недоробках. Зараз бракоробів такого масштабу не садять.

У наших головах залишився слід від отого чорного круглого радіо, яке висіло на поважному місці, і ми щороку 1 березня збиралися біля нього й слухали про зниження тарифів та цін на цукор, хліб, сірники і т.д. Навіть копійка вселяла в голову якісь сподівання-надії на майбутнє покращення.

Часи незалежності поступово знищили радіомережу в районі. У крамниці з’явилися невеличкі китайські дво- і трихвильові «брехунці», які живляться від електромережі та автономно від батарейок.

З початку перших в Україні президентських перегонів у нашій сім’ї поселилася політика. А потім у політику вліз і сам господар, себто я, якого запросили працювати у виборчій комісії. Пішов, бо сім’я виживала на «Мівіні» при двох пенсіях по 58 гривень на чотирьох їдців. Двоє пенсіонерів, безробітна донька і малий онук. Газ, електроенергія, вода, телефон з’їдали більше половини з двох пенсій. От як співав сатиричний герой Георгія Віцина, і «засмоктала мене небезпечна трясовина…». Якщо свого часу з університетською освітою принципово не вступив до компартії, то злидарська пенсія вчителя заставила вступити до Руху (1989 рік), а потім у «Батьківщину», коли Рух — по справедливості — розділили два куми.

Слухаючи мої щоденні виступи й редагуючи мої статті до «районки», до «Чорноморських новин», та «Європейського часу» Володі Горба, дружина теж стала моїм однодумцем. Оскільки більшість свого часу проводила на кухні, поруч з «брехунцем», то часто-густо першу інформацію з політичних фронтів приносила мені, а не я їй. Вона знала всіх політиків з голосу, а я їй показував їх по ТБ. Отак і проводили політроботу одне з одним. Сидіти в чотирьох стінах квартири двом пенсіонерам після смерті сина було нестерпно. Донька пішла на роботу, а внук почав гризти граніт науки в Черкасах, потім — в Одесі, а ми все біля «брехунця» і телеящика.

З усіх одеських газет мені до вподоби лише «Чорноморські новини» і «Європейський час» (доки був живий її редактор Володимир Горб). Як ветеранові безкоштовно передплатили «Одеські вісті». Але я — людина старої формації. Як казала моя покійна бабуня Ірина, втікши з коханцем від діда та ковбасних магазинів: серцю не накажеш. Поміняла все на трубу бродячого музиканта, залишивши трьох дітей — десяти, восьми і п’яти років. Щось у тій трубі було чарівним… Ось і я зараз знову передплатив «ЧН», уже на друге півріччя. Як казав кіногерой з фільму Леоніда Бикова, падаючи в палаючому літаку: «Будемо жити!». І читати…

Жанр вимагає продовжити про «брехунець». Справа в тому, що під час першого туру президентської гонки в Ананьєві «чомусь» пропала українська хвиля. Дружина підійшла у розпачі, ніби в неї відібрали якусь улюблену річ:

— Борю! Пропало українське радіо! Одні баптисти, єговісти, росіяни, румуни й Придністров’я. Кручу-кручу… Попробуй ти…

Крутив-крутив, перемикав частоти й натрапив на «Крим-реалії» Портнікова. Але радіо так хрипіло, спотворюючи голоси, що вимкнув. З тим самим запитанням, чому замовкла перша хвиля, до мене зверталися багато ананьївців. Перед другим туром радіо заговорило, а потім, під час другого туру, знову йому заціпило комусь на догоду…

Дивно, на фоні мовного питання ще й зараз на всю потужність можна почути Росію, Румунію і знову Росію. Іноді, якщо когось треба обробити, чи повчити, працює…

Чуємо не завжди приємні голоси «реалій», бо вони не розкривають суті, що дала Україна бідному і безводному Криму за час перебування в її складі (а я на півострові прожив вісім років). Особливо багато повчає і резюмує Богдан Буткевич: «Люди, які не вакцинували дітей, — не сповна розуму. Я убивав би їх» (25.01.2019 р. — ранок). Як на мене, то наявність розуму може встановити медико-психічна комісія, а не радіожурналіст. А слово — не горобець!..

Добре, що маю для розуму й душі улюблені «Чорноморські новини», тож «брехунець» для мене не такий важливий!

Борис ДРАЇМ, член НСЖУ.

м. Ананьїв.

P.S. Дуже прикро, що в Ананьєві «ЧН» за четвер розносять у п’ятницю, суботу (8 червня), а суботній номер — у вівторок (зо десять разів у цьому році). Ніби навмисне…

Б.Д.