Минає 40 днів від переходу у вічність Людини з великої літери, журналіста, письменника Валентина Щегленка.

Коли залишають землю такі люди, світ стає біднішим. Особливо боляче для рідних, колег і друзів, коли людина йде у засвіти передчасно, на творчому злеті.

Думаю, що знайомство і спілкування з Валентином Петровичем збагатили кожного, хто його знав. Його золоте перо прославило безліч талановитих наших краян, додало їм сил для подальшого поступу. Одним з таких газетних героїв став пропагандист здорового способу життя, знаменитий тренер із самбо та рукопашного бою, богатир України Микола Пасічник, якого для широкого загалу відкрив саме Валентин Щегленко, а потім передав цю естафету мені.

Кілька десятиліть я мав щастя спілкуватися з Валентином у рідній газеті «Чорноморські новини», тижневику одеських залізничників «Чорноморський гудок» і як із сусідом по вулиці Академіка Філатова, й завжди отримував від нього дружню пораду і щиру посмішку.

Талант Валентина Щегленка особливо розкрився в останні роки. Він видав фундаментальну книжку своїх публіцистичних творів «Гроно часу», ліричну збірку «Кошик яблук». Цьогоріч започаткував у газеті цикл розповідей про нобелівських лауреатів українського походження «З нашого коріння, з нашої землі» (одна із них — вище). Щиро вдячний метру журналістики і колектив роздільнянської газети «Вперед», якій Валентин Петрович надавав творчу допомогу.

Він був активним у роботі ветеранської організації журналістів — у день нашого професійного свята отримав почесну відзнаку «60 років НСЖУ».

Валентин Петрович любив життя, роботу, друзів. Шанував й оберігав велике і єдине кохання до дружини Любові, гордився донькою Наталею та зятем Сашком, онуком Кирилом. Вони і є його земним продовженням, а разом з усіма нами — хранителями світлої пам’яті про цю дорогу для всіх нас людину.