5 серпня 1941 року розпочалася героїчна оборона Одеси. Коли через три дні у місті був оголошений стан облоги, понад 100 тис. трудящих вийшли на будівництво оборонних рубежів. Під артилерійським вогнем і безперервним бомбардуванням авіації вони рили окопи, будували вогневі точки, зводили укріплення. За короткий час у місті було споруджено 243 барикади й три великих оборонних рубежі.

Німецько-румунські війська планували здобути Одесу протягом двох-трьох днів, але радянські воїни з ополченням мужньо захищали місто довгих 73 дні.

До дрібниць пам’ятає кожен героїчний день оборони Одеси 96-річний ветеран Другої світової війни з Любашівки Дмитро Захарович Волошин.

— Мені залишилося здати останній держіспит у фельдшерсько-акушерській школі, коли розпочалася війна. Іспит у нас таки прийняли, дипломи вручили без всяких урочистостей та заборонили виїзд з Одеси, бо було оголошено наказ про загальну мобілізацію, — розповів захисник Одеси. — У перших числах липня 1941 року був призваний в армію і потрапив до 2-ї кавалерійської дивізії, яка формувалася в Котовських казармах. Нею командував генерал-майор Іван Юхимович Петров. Нам, 35 новоспеченим фельдшерам, відразу присвоїли звання «військовий фельдшер» та розподілили по ескадронах. Кожному видали амуніцію, медичні сумки та коней. А які з нас кавалеристи, якщо ми цій військовій справі не навчалися?! Та це не завадило командуванню відразу відправити необстріляних медиків на фронт. 10 липня ми отримали бойове хрещення на території Молдови, потім воювали на Дністрі. Бої були запеклі, важкі, тим більше для кавалеристів, які не пройшли спеціальної підготовки. Доводилося спішно злазити з коней, залишаючи їх з конярем в якому-небудь укритті. Самі йшли в бій як піхота. Фашистські літаки намагалися розстріляти коней. У перших же боях всі наші коні були вбиті, і кавалерія воювала нарівні з піхотою.

Червоноармійці під натиском гітлерівців відступали до Одеси. На підступах до міста точилися запеклі бої, в яких загинуло багато солдат і офіцерів. Німці, безперервно атакуючи, намагалися щонайшвидше захопити портове місто.

— Поріділі підрозділи нашої 2-ї кавалерійської дивізії вже без коней захищали Одесу в Комінтернівському районі, окопавшись між селами Сичавка — Григорівка. Німці якраз взяли в кільце частину підрозділів в районі Коблево і сунули на Одесу, — продовжує розповідь Дмитро Захарович. — Бойові втрати ми несли великі, бо сили були нерівні. Ворог переважав у живій силі і техніці, у нас було всього 30 літаків і жодного справного танка. Медики невпинно виносили з поля бою поранених, надавали їм невідкладну допомогу і відправляли до шпиталів Одеси. Наші солдати самовіддано і героїчно воювали по усій лінії оборони. Та вороже кільце з кожним днем стискалося. Німецько-румунські війська намагалися з наскоку захопити Одесу, але безмежна любов до Батьківщини і ненависть до ворога заряджали солдатів енергією і відвагою. Ворог був зупинений на підступах до міста.

На знімку: військовий фельдшер Дмитро Волошин у перші дні оборони Одеси