90 років тому, у серпні 1929-го, в історії нашої газети (а вона, нагадаємо, веде свій лік із липня 1917-го) сталася визначальна, знакова подія: тодішня «Чорноморська комуна» почала виходити українською мовою.

Мінялися зміст й обличчя видання, теми й герої публікацій, кореспонденти й редактори…

Незаперечним і недоторканним залишалося одне — мова часопису. Як потвердження того, що Одеса є хоч і зросійщеним, але українським містом, що весь край наш причорноморський, попри заселеність різним за етнічним походженням людом, є хоч і особливою, як особливими є й усі інші регіони нашої соборної держави, але невід’ємною частиною України. А в українському краю і мова має бути українська. І газета україномовна.

Газетна справа нині дуже накладна. Скрізь. Про проблеми європейських друкованих ЗМІ розповідав під час недавньої зустрічі у редакції «Чорноморських новин» британський журналіст Марек Бекерман, один із чотирьох експертів, які на замовлення Європейської Комісії досліджують стан незалежної преси в Україні. Найбільший з викликів — це, звісно, електронна мережа, яка захоплює в свої тенета дедалі більше вчорашніх читачів книжок, журналів, газет. З огляду на таку тенденцію мусимо шукати нішу й там, пропонуючи користувачам інтернету якісну, конкурентоспроможну електронну версію видання.

Що ж до інших викликів, то вони, так би мовити, традиційні і, на жаль, чимдалі стають сер-йознішими, нездоланнішими: здорожчання паперу, який доводиться купувати за кордоном, бо в Україні так і не спромоглися відновити власне виробництво, та інших поліграфічних матеріалів, постійне підвищення вартості друкарських та поштових послуг.

Ось найсвіжіший «сюрприз»: «Одеська дирекція АТ «Укрпошта» повідомляє, що з 9 серпня по 9 вересня триває обговорення проєкту наказу Міністерства інфра-структури України про затвердження тарифів на приймання та доставку вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою із 1 січня 2019 року…». Хто і з ким обговорює — не відомо. Достеменно знаємо, що б там не на- обговорювали, а оголосять про чергове — і немале — підвищення вартості згаданих послуг. У монополії виключне право, і ним вона не поступиться.

Позбавлені нині будь-якого фінансування, навіть передбаченого законом пріоритетного права на висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, можемо спиратися лише на два джерела забезпечення виходу газети: рекламу і наклад.

Ми розуміємо, що на місці різних оголошень-повідомлень ви, шановні наші читачі, воліли б бачити журналістські матеріали, але зрозумійте і нас: на отримані від цих оголошень-повідомлень кошти, власне, і друкується кожен наступний номер.

І друге джерело — передплата. Попри те, що поштовики підвищують тарифи, редакція, щоб зберегти нинішніх читачів і заохотити нових, вирішила не збільшувати передплатну ціну на наступний рік. Сподіваємося на те, що коло друзів «Чорноморки», тих, кому дороге українське слово, примножиться. Бо як і століття тому надактуальними залишаються слова Івана Огієнка з його «Науки про рідномовні обов’язки…»: «Кожний свідомий громадянин мусить щедро підтримувати свої національні періодичні й неперіодичні видання, даючи їм тим змогу нормальніш розвиватися. Добрий стан національних видань — то могуча сила народу й запевнення розвою рідної мови, а висота їх накладу — то ступінь національної свідомості народу».

За таке свідоме громадянство — благодійну підтримку у виданні газети — редакція нині щиро дякує Ганні Йосипівні Головатій, Григорієві Івановичу Гончаруку, Василеві Івановичу Дяченку і Тетяні Мусіївні Мельник.

Здоров’я всім й удачі!

Будьмо разом!