8 вересня вперше на державному рівні в Україні вшанували 75-ті роковини депортації західних українців. Відтоді для багатьох бойків Одещина стала рідним краєм.

Торік Верховна Рада України встановила другу неділю вересня Днем пам’яті примусового виселення українців у 1944-1951 роках. Тоді близько 700 тисяч українців позбавили домівок.

Українсько-польський гено­цид розпочався 9 вересня 1944 року, коли в Любліні СРСР та Поль­ща уклали угоду про «взаємний обмін населенням». Внаслідок чого виганяли українців з Польщі, а поляків — з України. «Добровільне переселення» з «рівноцінним відшкодуванням майна» обернулося колгоспним рабством, голодом та злиднями, роками принижень та поневірянь без права повернення на рідні землі, — резюмував голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Пережиті митарства ще жевріють в пам’яті близько трьох десятків бойків-старожилів, переселених у 1951 році з Михнівця (Західна Бойківщина) ще дітьми у Агафіївку та Пилипівку. Тоді із 43 західно-бойківських сіл у відсталі колгоспи півдня України депортували 7167 сімей (32 066 осіб) без права обирати для поселення інші місцевості, крім визначених південно-східних степових регіонів Миколаївської, Одеської, Донецької та Херсонської областей. За їх спогадами, до початку зими житло отримала лише четверта частина приїжджих. Найкращою ситуація була в колишніх німецьких колоніях, де бойки великою мірою самотужки взялися облаштовувати зруйновані будівлі. В інших селах переселенці восени 1951-го побачили не житло, у кращому разі – лише фундамент, у гіршому – кілок на полі зі своїм прізвищем, куди тільки мали завозити будматеріали. Так турбота партії та уряду про переселенців виявилася паперово-декларативною.

Чимало свідчень бойків-переселенців про ті події можна відшукати у книгах Н. Кляшторної «Розсіяні в степах» та І. Ніточко і М. Вернигори «126 днів».

Сьогодні ряди переселенців значно поріділи. Щоправда, агафіївські бойки зуміли зберегти греко-католицьке віросповідання, звівши власний храм, частково — звичаї і традиції. З побутом горян, доки не закрили навчальний заклад, можна було ознайомитися у шкільному музеї.