У 1989 році до Руху мене загітував Валерій Янкевич, однодумець і товариш поетів Олекси Різникова та вже покійного Олега Олійникова. Посвідчення цієї організації за №5 виписав собі самому у січні 1990-го.

Основні аргументи нашої агітації: жорстокість комуняк, голодомори, знищення української еліти і нації в цілому та сексотство — доноси на неугодних режиму людей. Доходило до абсурду. Хмільний чолов’яга у запалі п’яних дебатів заявив: свистиш (матюк), як те радянське радіо, і за це «насвистав» сім років таборів… Із Польщі, як тоді називали західняків, головним інженером ДЕО приїхав пан Гаврилишин. На свою біду, мав два шкіряних пальта. За наклепницьким доносом отримав десять років. (Мер Ананьєва потім ходив у червоному шкіряному пальто, а заступник — у чорному). Через десять років інженер райдору на репетиції співав зі сцени «Вернулся я на родину, шумят березки стройные. Я десять лет без отпуска пахал в чужом краю…». А сексоти плескали в долоні…

Усе чекав і чекаю, що якийсь мудрий український президент оцінить минуле нині 80-річного пенсіонера як педагога вищої категорії та патріота-рухівця й до мінімалки додасть якусь сотню-дві на український дорогий хліб, на м’ясо та газ. Поки що не діждався. Зате мер наш двічі поспіль підняв тарифи на воду та водовідведення (за куб — 47 гривень) — не вистачає, мабуть, на високу зарплату… А що зостанеться, вигрібають в аптеках, за газ та світло.

Старечі очі й серце не розпізнали в новому Президентові ті ж риси, що й у «попередніках»… Кажуть, що винен Сорос та МВФ і боряться з якоюсь корупцією… І знову сексоти? Не розумію, навіщо повертатися в часи терору і диктату, наклепів і безправ’я? Спитайте лишень мільярдерів, звідкіля у них стартовий капітал…

Фонд «Антикорупція» у 2006 році надрукував у Києві антологію збагачень і вбивств (упорядник — Сергій Кузін) «Донецька мафія». На зворотному боці книжки голова правління фонду Борис Пенчук писав: «Десятки, если не сотни людей никогда не забудут и не простят, как их закапывали в свежевыкопанные могилы, возили связанными в багажниках автомобилей, били обухами топоров по голове. Не простят они новой власти и прощения преступников ради любой, даже благой цели». Де зараз ці люди, що видали в такі часи антологію? Чи витримали «благую цель»?

Антологія починається з літери А. Абрамзон Юлій. Вбитий. Є в ній Азаров із синами. Ахметову присвячені аж 20 сторінок. Колесников, Брагін, Янукович, Лазаренко і т.д. Упорядник часто посилається на Костю Бондаренка та Володимира Ар’єва. То нащо стрясати повітря новими законами, коли є книжка із фотофактами і свідченнями очевидців? Почніть з неї. Адже вбивство Брагіна не має терміну давності і т.д.

м. Ананьїв.