В Одеській національній науковій бібліотеці 5 листопада відбулася зустріч з польською журналісткою і письменницею Беатою КОСТ (на знімку), авторкою книжок «Століття польок. Жінки, які здобували незалежність», «Станіслав. З життя міста» та «Жінки зі Львова».

— Сьогоднішня подія викликала інтерес у бібліотекарів, працівників закладів культури, освіти, представників громадських організацій, — зауважила, вітаючи присутніх, генеральна директорка ОННБ Ірина Бірюкова. — Надзвичайно приємно бачити залу, переповнену студентством, з факультету історії та філософії Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, а також інших навчальних закладів, які прийшли послухати лекцію від зіркового фахівця.

Ми розпочинаємо один з пікових заходів Днів Польщі в Україні, які провадяться у нас з ініціативи посольства цієї держави.

— Я дуже радий побачити стільки людей, котрі прийшли послухати правду про жінок, про яких написала книгу пані Беата Кост, — зі свого боку мовив Генеральний консул Республіки Польща в Одесі Анджей Шмідтке. — Я знаю силу польських жінок і дуже радію, що ми про це почуємо разом. Минулого року ми відзначили століття від дня, коли польські жінки отримали виборче право — 28 листопада 1918-го Сейм Польщі прийняв цей закон. У першому парламенті Польщі в 1919-у було 8 жінок, торік — 125, а нині — 131 жінка. Ми бачимо, як зростає вплив жінок у нашому суспільстві, як вони допомагають розвивати Польщу та робити її кращою. Я люблю переглядати спортивні передачі, ті, хто дивиться польське ТБ, знають Юстину Ковальчик, нашу олімпійську чемпіонку з лижних перегонів, чи Аніту Бондарчик — майстриню з метання молота: лишень подумайте, яку треба мати силу, щоб метати молот?! Слід згадати і польських прем’єр-міністрів. Уже три жінки очолювали наш уряд — Ганна Сухоцька, Єва Копач і Беата Шидло. На двох останніх виборах у Польщі найбільшою підтримкою заручилися жінки. Якраз Беата Шидло і Малгожата Кідава-Блоньська отримали понад півмільйона голосів, значно більше, ніж переможці-чоловіки. Я думав, що тут, на сьогоднішній захід, зберуться здебільшого жінки, однак приємно бачити велику кількість молодих людей, яким цікаво знати, в чому ж сила польських дівчат і польських жінок. Я сам про це із задоволенням зараз дізнаватимусь, і радію, що нас тут багато.

— Ми говоримо, — підкреслила Ірина Бірюкова, — про роль бібліотек як осередків, де відбуваються важливі для суспільства зустрічі, про їх значущість як рушіїв міжнародної культурної дипломатії. Сьогодні саме така зустріч. Наша гостя уособлює дві країни одночасно: пані Беата живе й у Варшаві, й у Львові, вона — полька українського походження. Питання, які вона сама собі ставить: де місце жінки, коли чоловіки здобувають перемоги? Сьогодні ми маємо нагоду почути відповідь особисто від пані Беати і скласти своє враження щодо цього.

Тож слово — Беаті Кост.

Усі героїні, про яких вона повідала, — польки, пов’язані з Львовом. Ці жінки боролися за незалежність Польщі, а також за свої права — на середню і вищу освіту, на участь у політичному житті, на особисту незалежність. Йшлося про те, як вони долали цей шлях.

Першою була давня історія, ще з ХVIII століття. У часи польсько-турецької війни Зофія Кшановська, дружина коменданта фортеці Теребовлі, попередила чоловіка, що в разі спроби здачі туркам містечка, вона власноруч його застрелить і сама очолить оборону.

Насправді ж історій жінок колись ніхто не записував і Польща не була винятком. До ХІХ століття по всій Європі жінка не могла навіть бути свідком у суді, не могла отримати середньої і, звісно, вищої освіти. Доля жіноцтва, вважалося, — підтримувати домашнє вогнище, ростити дітей.

Пані Беата вирішила почати свої пошуки. Де шукати? Велику частину документів письменниця віднайшла в архівах Львова.

1930-го у Львові було відкрито музей визначних жінок-польок. Він не зберігся, був знищений під час війни, тож можна лише здогадуватися про експозицію, але навіть у сучасній Польщі досі нема такого музею.

Що ж робили у Львові жінки-польки до 1918-го, коли Польща знову стала незалежною державою?

Луція Харевичева — історик, одна з перших отримала вищу освіту у Львівському університеті. Писала про відомих жінок. Загинула в концентраційному таборі Освенцимі за те, що підпільно навчала молодь в окупованій нацистами Варшаві.

Агнєшка Русколяська — актриса, створила у Львові театральну трупу. У Львівському оперному зберігся медальйон із її зображенням.

А ось жінки-вчительки, жінки-наставниці.

Феліція Боберська — дворянка, створювала школи для жінок, брала участь у Січневому повстанні 1863 року, деякий час була ув’язнена австрійською владою.

Софія Романовичувна, також з вчительок, була справжнім лідером, протестувала проти репресій, які настали після Січневого повстання.

Леонія Вільдова створила національний комітет жінок-польок, які з території Російської імперії переправляли до Львова поранених повстанців і лікували їх.

Романтична історія. Ванда Монне була музою відомого польського художника Артура Гротгера. Возила таємну пошту і передачі польським патріотам, ув’язненим австрійською владою. Після передчасної смерті художника перекладала з іноземних мов і писала казки для дітей.

Антоніна Махчинська — вчителька, яка боролася за право жінок на освіту, одна з організаторок учительської семінарії у Львові.

Вікторія Нєдзялковська. На могилі цієї вчительки на Личаківському цвинтарі є промовистий напис: «Вона виховала покоління для вільної Польщі».

Марія Вислоухова разом з чоловіком видавала у Львові газету «Кур’єр львівський», а ще створила в Польщі Аграрну партію, яка діє донині й зветься «Стронніцтво людове». Пані Марія вважала, що селян потрібно активізувати, привчати їх впливати на процеси в державі. Видавала дешеві книжки для селян та організувала в селах народні школи для дітей і дорослих.

Хелена Моджеєвська — найвідоміша польська актриса кінця ХІХ — початку ХХ століть. Грала у львівському Театрі Скарбека, потім переїхала до США і там успішно продовжувала свою кар’є-ру. Займалася громадською діяльністю, зібрала чималу суму на спорудження пам’ятника Адамові Міцкевичу у Львові.

Оперна співачка Ірена Кролевич-Войтова (драматичне сопрано) — єдина жінка, яка двічі була директором Національної опери у Варшаві. Співала в найкращих театрах від Петербурга до Мадрида і від Лондона до Загреба.

Вибори до Галицького сейму 1908 року не обійшлися без скандалу. Марія Дулембянка висунула свою кандидатуру в депутати. Це було неможливим, бо жінки не мали виборчих прав, не могли ні обирати, ні бути обраними. Друзі і подруги організували для неї зустрічі з виборцями, і своїми промовами вона переконала 511 чоловіків, які, коли пішли голосувати, написали на виборчих бюлетенях «Дулембянка».

Львів був дуже цікавим прикладом емансипації польських жінок. Багато з них вступали до війська, деякий час там навіть існували жіночі підрозділи.

Ірина Бірюкова подякувала Беаті Кост і вручила їй біло-червоний, у кольорах польського прапора, букет.

— Щиро вдячний пані директорці за можливість сьогодні бути тут. Бібліотека — це прекрасна будівля і прекрасне місце. Маю великі сподівання, що в майбутньому ми підготуємо ще багато спільних заходів, — сказав Анджей Шмідтке.

Ірина Бірюкова представила читацькій громаді найновіші польські видання у фондах ОННБ, які вже доступні всім, хто цікавиться історією та культурою держави-сусідки, і наголосила, що за сприяння Генерального консульства Республіки Польща в Одесі можливості задовольнити найвибагливіші запити користувачів зростають.

— Ми привеземо ще більше книжок, щоб розширити бібліотеку, — пообіцяв Анджей Шмідтке. — Принагідно, у такому гарному місці, де так багато книг, хочу нагадати, що цього року наша Ольга Токарчук (яка має й українське коріння. — Прим. авт.) отримала Нобелівську премію з літератури, і це для нас дуже важлива подія.