У трактуванні нашого знаменитого земляка Сергія Ожегова, мемуари — ні що інше, як записки про минулі події, зроблені сучасником або учасником цих подій.

І зовсім не випадково мемуаристами, як правило, стають люди, що пройшли довгий, наповнений знаковими подіями життєвий шлях, яким є чим поділитися з широким колом читачів. До їх числа по праву можна віднести і Григорія Івановича Гончарука, доктора історичних наук, професора, який ось уже сорок дев’ять років пропрацював в Одеському національному політехнічному університеті. Тридцять сім років він керує кафедрою історії та етнографії України. Автор понад тридцяти монографій. Особисто підготував близько тридцяти кандидатів наук, деякі з них стали докторами наук. Був радником ректора Кабульського університету (Афганістан). Удостоєний ряду почесних звань, зокрема, заслуженого працівника освіти України. У нинішньому році його ім’я занесено в книгу «Золотий фонд нації». З-під пера Григорія Івановича вийшло понад тридцять різножанрових книг, в тому числі і сім мемуарного жанру, серед яких особливе місце посідає «Афганистан, прости».

Нещодавно в офісі Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України відбулася презентація нової книги Г.І. Гончарука з серії «Мемуари професора» під назвою «3 роки з 82». Представляючи присутнім в офісі вченим, письменникам, журналістам, політикам і громадським діячам свою працю, автор сказав, що його до створення книги спонукали хороші відгуки про попередні мемуари, і особливо про видання «Історія України кличе на лінію вогню». Рецензенти віднесли його до науково-популярних і документально-емоційних. І підтвердженням цьому можна вважати саму назву глав: «Керівництво боїться історії України», «Гібридна війна проти кафедри», «Фізична ізоляція кафедри», «Книго, врятуй кафедру», «Книга, ти безсила перед українофобією», «Інші книги! В атаку!».

І знову у виданні «Спогадів професора», яке читається з інтересом і викликає роздуми про стан справ в нашій вищій школі і особливо про їх морально-етичні складові, пульсує напруга боротьби новаторства з ретроградством, розуму з амбітністю. Читач проходить слідом за автором через зіткнення різних поглядів та інтересів, пов’язаних з функціонуванням в політехнічному вузі кафедри історії та етнографії України. Напруга протистояння її колективу з керівниками — українофобами, відображена в попередніх мемуарах, відчувається і на сторінках нової кніги. Достатьно прочитати представлені в ній відгуки про професора Гончарука, які свого часу з’явилися на його сайті і на сайті ОНПУ в «СтудЗона». З 389 відгуків про завідувача кафедри позитивних виявилося 205, а негативних — 184. Він став найбільш обговорюваним з викладачів. А загальна оцінка по обговорюваним параметрам: активність, організованість, викладення матеріалу, вимогливість, об’єктивність, відчуття гумору, чарівність, — була одностайною: +5 — супер. Цей показник певною мірою підтверджує авторитетність мемуариста, як особистості неординарної, націленої на відстоювання справедливості при вирішенні різного роду проблем.

Про те, як доводилося вести це відстоювання і в якій атмосфері, переконливо розказано в розділі «Честь сильніша за смерть», яка завершується словами про кафедру: «Колектив дружний, здатний, працьовитий, морально-психологічно стійкий. За результатами наукової роботи один з кращих в політехнічному університеті, не кажучи про гуманітарний факультет».

На одному диханні читається розділ книги, в якому автор розповідає про сім’ю, про земляків з села Новогеоргіївка Ананьївського району, де пройшло його босоноге дитинство, про минуле і сьогодення міста Ананьєва.

На презентації Григорій Іванович сказав, що в його творчих планах написання чергової книги мемуарів. Він вважає, що її поява затребувана не тільки особистими мотивами, а й необхідністю правдивого відображення реального життя вищої школи України.