Цвинтар у Мар’янівці. Ретельно складена купка побілених камінців. Перед нею — хрест з написом: «Мешканець німецької колонії с. Марієнталь». Цей напис свідчить, що більше 200 років тому село з цією назвою було засноване німецькими колоністами.

Неподалік — свіжа яма, викопана за 2000 гривень (даруйте, що акцентую на вартості, нижче зрозумієте, чому). У ній упокоїться Маріонелла Коваль, яка загинула 4 грудня в жахливій пожежі в Одеському коледжі економіки, права та готельно-ресторанного бізнесу, де працювала секретарем.

Закритий гріб після відспівування у церкві привезли до будівлі колишньої кірхи в супроводі представників похоронного агентства з Одеси і великої маси пригнічених людей. Представник агентства чомусь «по-руськи» в українському селі провадить церемонію прощання.

Люди підходять, торкаючись кришки гробу, прощаються. Слово бере представниця ради ветеранів: «Біля 30 років тому Марина (так її звали в селі) приїхала до нас. Виховала сина і доньку. Працювала секретарем сільради. Чуйна, щира, ввічлива. Користувалася великою повагою односельців». Представниця коледжу у прощальній промові ділиться спогадами про колегу, високо оцінюючи її людські і службові якості: «Марину відрізняла жага до знань, і цю жагу вона прививала дітям».

Трагічності і навіть моторошності до моменту прощання з прекрасною людиною, яка загинула у такий страшний спосіб, додає недбалість і безвідповідальність тих, хто готував могилу — лише з четвертої спроби труну вдалося опустити в землю...

Як на мене, символічним є місце останнього спочинку Маріонелли Коваль — поруч з одним із засновників села. Символічним, бо вона відстоювала позицію, що селу, з поваги до засновників, необхідно повернути первісну назву — Марієнталь.

Спи спокійно, Мариночко, ти житимеш у наших серцях.

Овідіопольський район.