Ювілей народної артистки України Лариси Зуєнко Одеська опера святкувала виставою Джакомо Пуччіні «Мадам Баттерфляй».

Лариса Зуєнко народилася у селі Карпове нашої області, випускниця Одеської консерваторії з класу Галини Поливанової.

— З легкої руки моєї вчительки дебютувала саме тут, в Одеській опері, у спектаклі «Таємний шлюб» Доменіко Чимарози. Після закінчення консерваторії недовгий час служила в Українському театрі, а з 1988-го й донині — солістка Одеської опери. Уже працюючи тут, вчилася у корифеїв: старалася відчути, як співають народні артисти Анатолій Капустін, Людмила Ширіна, Валентина Васильєва...

Лариса Зуєнко — одна з найулюбленіших солісток нашої опери. Її ім’я — постійно на афішах театру. В репертуарі співачки понад 20 партій: Оксани — у «Запорожці за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, Наталки Полтавки — в однойменному творі М. Лисенка, Віолетти — у «Травіаті», Джільди — у «Ріґолетто», Леонори — у «Трубадурі» Дж. Верді, чарівної Розіни — у «Севільському цирульнику» Дж. Россіні, Донни Анни — у «Дон Жуані» В.А. Моцарта, Ярославни — у «Князі Ігорі» О. Бородіна... Це далеко не повний перелік дуже різних, неповторних жіночих партій, які з успіхом виконує пані Лариса.

За словами ювілярки, партія Чіо-Чіо-сан у «Мадам Баттерфляй» — своєрідна віха в її творчості, одна з найулюбленіших у репертуарі поряд з Віолеттою з «Травіати».

— Це не зовсім оперні партії — це драматичні ролі, які показують вічні переживання жіночої душі: закоханість, ревнощі, радість, любов до дітей, те, що наповнює життя жінки… Тому ці партії найулюбленіші. Мені здається, що в них я розкриваюся найповніше, і мені це дуже подобається. Нібито сюжет, музика ті самі у всіх спектаклях, але музика така багата, геніальна, що дає можливість щоразу прожити свою роль по-новому. Вистава — мовби живе створіння, щоразу віддаєш імпульс й отримуєш щось нове. П’ятнадцять років я виконую партію мадам Баттерфляй. Моя вчителька співала її 21 сезон. Ця музика настільки геніальна, що вона не старіє, і почуття, які вона передає, — вічні.

Нещодавно театр представив публіці нове, сучасне звучання цього твору, але спеціально до бенефісу Лариси Зуєнко вирішив показати попередню версію вистави у постановці Бориса Рябінкіна.

Василь Навротський, народний артист України, зазначає:

— Я дуже давно працюю з Ларисою Зуєнко, і це справді видатна співачка, з якою ми живемо в один час. Це потрібно розуміти й цінувати. Чіо-Чіо-сан — одна з вершин її творчості. Для мене велика честь — співати з нею на одній сцені.

За диригентським пультом у бенефісному спектаклі — головний диригент театру В’ячеслав Чернухо-Воліч:

— У справжньому оперному домі повинні співати артисти різних поколінь, і чудово, що в нашому театрі є і молодь, і люди середнього та старшого віку, на яких потрібно рівнятися.

У бенефісі Лариси Зуєнко виступили представники різних поколінь, справжнє сузір’я прекрасних солістів: народні артисти України Віктор Мітюшкін (Шарплес) і Василь Навротський (Бонза), заслужена артистка України Тетяна Спаська (Сузукі), партію Кет виконувала Таїсія Шафранська, Пінкертона — Олег Злакоман, Горо — Валерій Регрут, принца Ямадорі — Богдан Панченко. Чудово звучали хор й оркестр театру.

Лариса Зуєнко у ролі маленької японської дружини була неперевершеною: її голос звучав дуже ніжно і передавав усю глибину почуттів, що охоплювали героїню. Глядачі зустрічали й проводжали її гарячими оплесками.

— Яку партію ви ще мрієте заспівати? — запитую у ювілярки.

— Ролей у мене чимало, і я їх усі дуже люблю. Але моя мрія, яка, на жаль, не здійснилася, — це Снігуронька в однойменній опері Миколи Римського-Корсакова.

Можливо, колись ця опера також буде поставлена на нашій сцені, і ми побачимо Ларису Зуєнко у ролі Снігуроньки? Їй і справді пасувала б ця роль.