Путін добре штудіював історію Росії та союзних республік СРСР у кегебістських навчальних закладах, тож за стільки років не міг не ознайомитися, бодай поверхово, із 10-томною «Історією України-Руси» М.С. Грушевського, що перевидавалася багато разів до жовтневого перевороту і вже з 1928 по 1936 роки, тобто за радянської влади з її цензурою.

Академік В.І. Вернадський назвав М.С. Грушевського «найвидатнішим істориком України». Після повернення в 1924-у з еміграції автор «Історії України-Руси» працював у наукових установах Києва та Москви, де написав ще десятки праць про минувшину, а 1929-го був обраний дійсним членом Академії наук СРСР.

У другому томі «Історії України-Руси» 1992 року перевидання,

с. 24, читаємо: «Під 1030 р. ...Ярослав ходив на Чудь (полуднево-західних Фінів, на балтійськім побережу на захід від Чудського озера, инакше Пейпус). Він переміг їх і збудував місто Юрїв (Іпат. с. 105)» (ортографія збережена). І трохи нижче: «Під 1042 р. записаний анальогічний похід Володимира Яро-славича, що сидів тоді в Новгороді, на «Ямь», що мешкала тоді, як виводять з иньших звісток і фактів, в полуденнім Заволочу між Ладозьким озером і Північною Двиною (Іпат. с. 108)».

В «Українській Радянській Енциклопедії» (УРЕ), виданій теж при радянській владі й цензурі у 1979-у в томі 11 на с. 81 є мапа Київської Руси: північний кордон її проходив по південному березі Балтійського моря, Ладозького й Онезького озер.

Отут, на мою думку, і може критися розгадка ненависті Путіна до України. Річ у тім, що на березі Онезького озера «исконно» жили вепси (належать до фінського етносу) — УРЕ, том 4, с. 177. А в 1990-х, коли Путіна оголосили спадкоємцем Єльцина (перед «виборами» по-московському), газети писали, що за національністю він — вепс.

У томі 7 УРЕ на с. 137 читаємо: «Москва. Історія. Перша згадка в літописі про Москву як володіння кн. Юрія Долгорукого датується 1147 роком». Тобто через 100 з лишком років після завоювання цієї території київськими князями. Тільки через 500 років після цієї згадки Москва стала столицею країни.

А тепер з’ясуймо, що таке «исконно русская земля». Відомо, що до Петра І в дипломатичній пошті Росію називали тільки Московією, яка мала величезну територію. Чому б Петру І не привласнити собі назву Русь разом з древньою історією України?

Про прадавню історію України почали писати десь 40 років тому. Докази і наукові джерела можна знайти в «Лебедії» С. Плачинди 2005 року видання, який опирається на американських та європейських учених. «Як відомо, 1993-й ЮНЕСКО проголосила роком ТРИПІЛЬСЬКОЇ культури. ... Вози двоколісні й чотириколісні були побудовані там, де вперше були присвоєні коні», — пише відомий український вчений-шумеролог і санскритилог, історик Лев Силенко в своїй фундаментальній праці «Мага Віра» (Нью-Йорк, 1979, с. 79), який посилається на праці американських археологів. «Коні вперше були присвоєні в степах України понад 4350 років перед Христом», — такий висновок американських археологів Райнера Бергера та Райнера Проча (Каліфорнійський університет). І зроблений цей висновок на основі археологічних розкопок побіля українських сіл Усатове, Дереївка, Євмінка, де в культурних шарах V тисячоліття до н.е. знайдені кістки коней, упряж і КОЛЕСА» (с. 24—26).

Зважаючи на найкращі чорноземи, Україна зазнавала пості-йних нападів сусідів.

У «Велесовій книзі» (припускають, що зникла в надрах КДБ СРСР), на дощечці 8 пишеться: «Отож маємо двох ворогів на два кінці землі нашої. А той Болорев, хоч і мав досвід великий, завагався. І тут Мати прилетіла і сказала йому, щоб сміливо напав на гунів перш і розтрощив їх, а тоді б повернувся на готів. І той так зробив: розбив гунів, а се повернув на готів. Там і вразив сина Германіха і вбив його». Наші предки обожнювали Сонце, Природу і свою Землю.

Ще важчі часи настали, коли Україна боролася з агресивними Туреччиною і Польщею.

Б. Хмельницький звернувся до Московії, щоб закласти воєнний союз проти захланних сусідів. Він не врахував, що Московія вже тоді була в шовіністичному чаду: фронт захоплення Єрмаком земель Сибіру проходив якраз на пів дорозі до Аляски, в районі озера Байкал. Племена Сибіру опісля майже всі вимерли.

Помилка Б. Хмельницького і більшості його старшини вилізає боком Україні і дотепер.

Нинішні росіяни-шовіністи (не плутати з росіянами-патріотами, які борються за свободу Московії й України), як і жертви шовіністичної пропаганди, мають ті ж претензії на нашу землю: «Наша земля. Войска Суворова без казаков освобождали южные земли Украины от турков». (О. Суворов — і той українець! Українське слово «суворий», а не «суровый»). Більшість командувачів фронтами під час Другої світової — українці. Більшість визначних учених СРСР — українці…

Шовіністів треба відіслати до згаданої енциклопедії УРЕ, 4-й том, с. 342: «Ізмаїл. Одеська обл. В кінці 14 ст. на місці сучасного Ізмаїла існувало слов’янське селище Сміл, яке в 16 ст. захопила Туреччина. В 1595 р. його здобули запорізькі козаки. Пізніше ним оволоділи турки, які збудували тут фортецю Ізмаїл. Російські війська здобували її тричі: 1770, 1790, 1809». Це через 200 років після запорізьких козаків! Тільки-но Туреччину вигнали з Європи й України, Катерина ІІ знищила Запорізьку Січ, а козаків переселила на Кубань, щоб захистити загарбані землі від кавказьких племен, загнаних царизмом з родючих рівнин у гори.

Якщо європейські народи добре працюють, живуть мирно і сито, то шовіністи вічно бідують і воюють з сусідами. Після 1945-го кожні п’ять років — нова війна Московії. Нахапали стільки чужої землі, що відвикли її обробляти.

Про ненаситну російську сутність і її відмінність від української Олексій Толстой свого часу писав: «Есть две Руси. Первая — Киевская имеет свои корни в мировой, а минимум в европейской культуре. Идеи добра, чести, свободы, справедливости понимала эта Русь так, как понимал их весь западный мир. А есть вторая Русь — Московская. Это Русь тайги, монгольская, дикая, звериная. Эта Русь сделала своим национальным идеалом кровавую деспотию и дикую ярость. Эта Московская Русь издавна была, есть и будет полным отрицанием всего европейского и заклятым врагом Европы».

Українська земля належить нашим майбутнім поколінням. Щоб не поділили землю так, як заводи, право її купувати треба надати винятково державі через Земельний банк і тільки після ревізії законності володіння. Ті українці-фермери, які захочуть її обробляти, можуть брати для початку в оренду невеликими площами.