Вважається, що гірше від нестачі інформації може бути тільки її надлишок. Шквал новин у газетах, на радіо і телебаченні, в соціальних мережах інтернету не дає людині зосередитися й скласти цілісну картину подій. Навіть коли наводяться достовірні факти. А про правильні або помилкові оцінки в політиці й говорити не варто. Треба чекати, поки час не розставить усе на місця.

ПРИСЛУГА НАРОДУ. ДРУГИЙ СЕЗОН, ПЕРША СЕРІЯ

На тижні, що минає, в Україні відбулася зміна уряду. У відставку відправили команду на чолі з прем’єром Олексієм Гончаруком, а її місце зі своїми майбутніми соратниками зайняв прем’єр Денис Шмигаль. Караул змінили у рамках демократичної процедури, прописаної в Конституції, і тут нема питань. Питання виникають, коли намагаєшся зрозуміти, навіщо уряд поміняли саме зараз і поміняли похапцем.

Справжнім ініціатором політичного землетрусу на Печерських пагорбах став, тут ніхто не помиляється, глава держави. З трибуни Верховної Ради він пояснив свої мотиви. Виступ Зеленського в прямому ефірі транслювали всі українські бетономі-шалки і прокоментували всі, хто за це отримує зарплату. Нема потреби повторюватися.

Нема потреби прикидатися і тим, хто пов’язував уряд Олексія Гончарука з успіхом реформ, що проводяться, і зменшенням масштабу корупції. «Ці руки», можливо, не крали так, як звикли красти попередники. Але вони виявлялися безсилими перед тиском олігархів. Насамперед, того, хто забезпечив перемогу Зеленського і «слуг народу» на минулорічних виборах.

Тільки-но Гончарук спробував зробити щось реальне, заручаючись підтримкою послів Євросоюзу або домовляючись про нову програму кредитування з місією МВФ, йому відразу вказали на місце. А спроба навести порядок у керівництві «Центр-енерго» та низки інших державних компаній, які готують до приватизації, за чутками, розлютила багатих друзів глави держави.

З трибуни парламенту про це, звісно, не розкажеш, і доводиться оголошувати, що нових облич замало і що уряду потрібні нові мізки і нові серця. Зазвичай подібна трансплантація органів призводить до летального результату. Але ніхто і не споді-вається, що уряд Дениса Шмигаля, наполовину сформований з «колишніх», проіснує довго. Його завдання — служити буфером, який відводить негатив від глави держави. Основне завдання, з яким не впорався Гончарук.

Показово, що чотири людини, яким пропонували пости міністрів в новому уряді, відмовилися бути об’є-ктами для биття або іграшками в руках Володимира Зеленського. Після того як другий «зелений» Кабінет міністрів виявиться неспроможним поліпшити економічне становище держави (а в цьому можна не сумніватися), Дениса Шмигаля не просто відправлять у відставку, а притягнуть до відповідальності за повною програмою. Якщо ж у підсумку вдасться когось з уряду посадити, програма «реформ», вважайте, виконана.

Свавільні «посадки» до останнього часу гальмував генеральний прокурор Руслан Рябошапка. Він занадто серйозно ставився до законодавства і в офісі був своєю людиною не на 100, а на 99%. Цього відсотка якраз забракло для оформлення підозр (у тому числі у державній зраді) п’ятому президентові України. Після того як Рябошапку відправмили у відставку, за справу візьметься Державне бюро переслідувань (я не помилився у назві?) та антикорупційні органи, яким кортить продемонструвати відданість нинішньому главі держави.

У ЧУЖІЙ ГРІ СТАВОК КРАЩЕ НЕ РОБИТИ

Але досить прогнозів. Вони часто не збуваються, а про деякі краще помовчати, щоб не накликати біди. Відволічемося на події у США, де проходять попередні голосування серед виборців для висунення кандидатів на з’їздах Демократичної і Республіканської партій. У вівторок такі вибори відбулися у чотирнадцяти штатах, і передвиборна ситуація багато в чому прояснилася.

У республіканців, щоправда, перед-виборна обстановка і раніше була зрозумілою. Їх кандидат на посаду президента Дональд Трамп — поза конкуренцією. У демократів же донедавна конкурентів було хоч відбавляй. Позиції деяких не дуже відрізнялися між собою, але є один, чиї погляди розходяться з поглядами більшості. Це Берні Сандерс, сенатор, що пропонує курс, який можна назвати поворотом до соціалізму або, якщо хочете, до капіталізму з людським обличчям.

Йдеться про безкоштовну державну медицину, безкоштовну вищу освіту та інші принади, які привабливо звучать у передвиборній програмі, але суперечать американським традиціям і не можуть бути реалізовані. Але Сандерса підтримують радикальна молодь та ліва міська інтелігенція. Особливо в багатих і з великою кількістю населення штатах.

У вівторок серед цієї частини виборців Сандерс здобув перемогу. Але не таку переконливу, на яку розраховував. Навіть у Каліфорнії, оплоті лівих радикалів. А справжню перемогу в десяти штатах, причому несподівану, отримав знайомий нам колишній віце-президент Джозеф Байден. Його конкуренти в найважливіший момент визнали за потрібне принести свої амбіції в жертву. Щоб згуртуватися перед обличчям головного суперника — Дональда Трампа.

Багато хто вважає, що цим демократи переписали спільний сценарій президентських виборів 2020 року, придуманий у Вашингтоні і в Москві. Зрозуміло, що в змаганні Трамп — Сандерс з великою ймовірністю переможе господар Білого дому. А якщо цю парочку підтримають кремлівські хакери, ймовірність переобрання нинішнього президента США зросте до ста відсотків.

Якщо ж Дональду Трампу на виборах доведеться боротися з Джозефом Байденом, результат передбачити неможливо. Зростання економі-ки США в середині року, ймовірно, піде на спад. А Байдена на виборах, що ще ймовірніше, підтримає Барак Обама. Одне слово, буде цікаво. Особливо тим, хто за виборами спостерігає з боку. Наприклад, доброзичливцям республіканців в Україні.

Таких доброзичливців у нашій країні чимало. Але втручання в американські справи за допомогою «нетрадиційної дипломатії» може закінчитися гірше, ніж здатні уявити українські політики. І добре було б не робити ставок у чужій грі.