Так звана «народна рада ДНР» ухвалила рішення про «конституційні зміни», згідно з яким українська мова перестала бути однією з «державних мов республіки». Тепер «державною мовою» буде тільки одна — російська. Не буде на окупованих територіях й освіти українською мовою, і вивчення української мови. Тепер її можна буде вивчати тільки факультативно, за бажанням батьків.

Зрозуміло, що і раніше «державний статус» української мови на окупованій частині Донбасу був лише фікцією. Однак нове рішення наочно демонструє, яку «народну республіку» хоче побудувати на окупованій території Кремль і яка роль у цій «республіці» відводиться українцям.

Рішення «народної ради» остаточно знищує міф про «переслідування» росі-йської мови на Донбасі. І до окупації в Донецьку та інших містах Донецької області школи з українською мовою навчання були рідкістю, як і викладання українською мовою у вищих навчальних закладах. Навіть безневинні, на перший погляд, спроби нагадати про українську культурну спадщину регіону стикалися із запеклим опором. Нагадаю хоча б гучний скандал з ініціативою про надання Донецькому національному уні-верситету імені поета Василя Стуса (університет отримав це ім’я тільки після вигнання з Донецька).

Однак насаджувалися міфи про «героїчне регіональне минуле». Головним з них був міф про створення на окупованій радянською Росією території «Донецько-Криворізької республіки», на чолі якої поставили одного з головних українофобів і шовіністів того часу, кривавого більшовика Артема. Цей міф насаджувався і російською пропагандою, і місцевими шовіністами, які отримували підтримку начальства. І, як бачимо, саме цей міф про право окупанта на привласнення чужої землі і «зачистку» цієї землі від культурної спадщини народу, який проживав на ній століттями, сьогодні на Донбасі торжествує.

Російські маріонетки просто відчайдушно не хочуть визнавати того, що Донбас — це Україна, а не Росія. І в цьому сенсі дії Кремля на Донбасі відрізняються і від того, що відбувається в національних республіках самої Росії, і від того, що відбувається навіть на окупованих Росією територіях.

У національних республіках Росії — навіть там, де корінні народи складають меншість населення — є і викладання мовами цих народів, і можливість вивчати рідну мову у вищих навчальних закладах. У законодавстві самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки як державні визнаються російська, українська і молдавська мови і цими мовами ведеться навчання. Навіть у «конституції» анексованого Криму — при всьому нехтуванні окупанта і місцевої маріонеткової влади українською і кримськотатарською мовами — вони мають рівний статус з російською. Практично всюди — тільки не на Донбасі!

Тому що Донбас — це зона воєнних дій, а не самопроголошена республіка. Це зона війни проти України і проти українців. Гарячої — коли обстрілюють. І холодної, культурної — коли виганяють з української землі українську мову. І цю війну Володимир Путін не закінчить ані через рік, як про це мріє Володимир Зеленський, ані через п’ять років.

У Путіна в цій війні нема термінів, у нього є мета — знищення України, перетворення її в провінцію Росії. А якими будуть порядки в цій провінції, нам продемонструвала своїм рішенням про українську мову «народна рада ДНР».