У цієї книжки, з презентацією якої в обласній бібліотеці ім. М.Грушевського автор Василь Вельможко встиг ще до оголошення карантину, непретензійна та невигадлива назва: «Фізики і лірики фізико-математичного факультету Одеського університету». Це її друге, доповнене та розширене видання, що засвідчує: автор уповні серйозно та прискіпливо розробляє цю краєзнавчу тему. Перше видання — «Вони навчались в Одесі на фізико-математичному факультеті» — вийшло друком 2015-го до 150-річчя заснування нашого університету (нині — ОНУ ім. І.І. Мечникова).

Більшість цих імен ви не знайдете ні у назвах одеських вулиць чи майданів, ані установ чи якихось інших закладів, як і на меморіальних таблицях. Окрім хіба кількох прізвищ, як-от національний університет ім. І.І. Мечникова, сквер Георгія Гамова, кілька вулиць: Заболотного, Пирогова, Гамалії… Хоча, без сумніву, всі постаті, чиї біографії описані в цій книжці, заслуговують на увічнення свого імені в Одесі. А для топонімічної комісії міської ради це література першої необхідности. Проте і в книгарнях цього новодруку не знайдете…

Сьогодні в світі люди, котрі читають книжки, цікавляться переважно літературою факту. Це мемуари, спогади, різні невигадані історії, краєзнавство, біографії… До останніх належить і ця книжка, що вийшла накладом лише 150 примірників. Вона невелика за обсягом: на 115 сторінках описано біографії видатних особистостей, чия доля бодай якимось чином пов’язана з фізичним факультетом ОНУ ім. І.І. Мечникова. Який, до слова сказати, закінчував і сам автор — Василь Вельможко, член двох творчих національних спілок — журналістів та краєзнавців, учитель фізики вищої категорії, вчитель-методист Одеської ЗОШ № 105.

Презентоване видання подає дещо розширені біографії цих людей, що мали бодай невелику дотичність до Одеси, а в цьому контексті — до фізичного, чи фізико-математичного (в різний час він змінював свою назву) факультету та знайомить читачів з маловідомими або й зовсім невідомими фактами їхніх життєписів. У короткому передслові Василь Вельможко чітко формулює своє завдання: «Метою цієї роботи автор ставить донести інформацію про визначних особистостей, для яких роки навчання або роботи в Одесі на фізико-математичному чи фізичному факультеті університету стали стартовим майданчиком в їх подальшій діяльності».

Декотрі з цих імен — на слуху в одеситів. Це, передовсім, Мечников, Заболотний, Липа, Гамалія, Ратушинська… А от ким був і чим уславився Георгій Гамов? Багато одеситів їздять попри сквер його імени, та чи багатьом з них щось говорить це ім’я? Або ось: Заруський, Стойко, Скруцький… Книжка повертає ці імена в історичний, краєзнавчий обіг.

А деякі стали справжнім відкриттям для багатьох. Як-от, Маріуш Заруський. Автор пише: «Минулого року в Польщі відзначали 145-і роковини Маріуша Заруського, надзвичайно популярної постаті. Це бригадний генерал (general brygady), письменник-мариніст, яхт-смен, альпініст, засновник польської гірсько-рятувальної служби та організатор вітрильного спорту. Проте мало хто знає, що значна частина життя легендарного поляка пов’язана з Одесою». Народився він у с. Думанові неподалік від Кам’янця-Подільського 1867 року. По закінченні гімназії став студентом фізмату — як тепер сказали б — в Одесі. За зв’язки з польськими рухами його заслали на п’ять років до Архангельська. Відтак Маріуш Заруський повертається до Одеси, але невдовзі вирушає до Кракова. З початком Першої світової командує полком у польському легіоні на боці Австро-Угорщини, після розпаду якої стає активним борцем за незалежність Польщі. Пройшов шлях від рядового до генерала, став особистим ад’ютантом президента Польщі. З початком Другої світової війни потрапив у Львові до лабет НКВС, помер у Херсонській в’язниці. «Ми бачимо, — резюмує автор книжки, — який великий духовний вплив на виховання поглядів та життєвої позиції Маріуша Заруського в цілому було зроблено за роки його навчання в Одесі. Але громада університету та міста мало піклується про увічнення пам’яті видатної людини».

Проходячи добре знайомими вулицями свого міста, ми не замислюємося над їх назвами, а варто було б, надто — коли показуємо Одесу гостям. Ось, наприклад, розділ «Нобелівський квартал». Виявляється, що лавреат Нобелівської премії в галузі літератури (2016 рік) американський співак і поет Боб Ділан також пов’язаний з Одесою. Тут народилися його дідусь і бабуся, котрі 1905-го емігрували до США через єврейські погроми. Досліджуючи життєписи нобелівських лавреатів, пов’язаних з Одесою, Василь Вельможко з’ясував, що більшість із них проживала в межах одного кварталу — між Новим ринком та вулицею Пастера, Торговою та Кінною. Це — Ілля Мечников, Іван Бунін, Ігор Тамм.

Про Івана Липу вже багато написано, є в Одесі, нарешті, й вулиця Івана та Юрія Лип. А от що ми знаємо про славетного однокласника Івана Липи по Керченській гімназії — Левка Дроздовського? По її закінченні майбутній генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки вступив на фізмат в Одесі. А далі, вже після університету, доля повела його військовими шляхами. Чи перетиналися потім однокласники — наразі невідомо. Левка Дроздовського 1918 року призначили на дипломатичну роботу — морським аташе УНР у Швейцарії та Італії. Іван Липа в тих часах був комісаром Одеси від Центральної Ради, а відтак — міністром культури та віросповідань в уряді Директорії. На думку автора книжки, приклад юнака Івана Липи сприяв тому, що у Левка Дроздовського пробудився український характер.

Кожен біографічний нарис цієї книжки — якесь відкриття. Адже ми все ще живемо в постсовєтській країні, і той дурман ще не вивітрився з голів багатьох обивателів, котрі впевняють, що то, мовляв, наша історія. Хоча насправді то чужа історія, імперська, а наша, українська, була як би тіньовою, змушеною виборювати своє місце в часопросторі — ще й по сьогодні.

До слова: переважна більшість цих краєзнавчих нарисів була опублікована в газеті «Чорноморські новини», що не зайвий раз доводить: передплачуйте, читайте цю єдину дійсно українську газету, на сторінках якої, до речі, Василь Вельможко є одним з найактивніших авторів.