У колишній імперії, якщо хтось пам’ятає, величиною постійною (константою) були тимчасові труднощі. Зрештою, саме вони призвели до розпаду величезної держави. З пандемією COVID-19 поки борються карантинами і ізоляцією один від одного. Тобто роз’єднанням людей, міст, країн і навіть континентів. Наполягають, що ці заходи мають тимчасовий характер, але забувають про те, що тимчасове, непомітно для всіх, іноді стає постійним.

ПРАВИЛА РІЗКО ЗМІНЯТЬСЯ

Дуже хотілося б з пандемією покінчити швидко. Прокинутися і дізнатися, що зусилля вчених і лікарів принесли результати. Є вакцина, є ліки і нема нових випадків заражень з летальним результатом. В одному з сучасних телесеріалів так і відбувається. В передостанній серії. А в останній серії факт перемоги над заразою уряди від населення ретельно приховують. І тримають людей у резерваціях просто тому, що громадянами так зручніше керувати.

У кіно, звісно, знаходяться герої, які викривають правлячих негідників. Світить яскраве сонце і дітки бігають по галявинах. Але ми живемо не в кіно. Якщо вдасться стримати поширення небезпечної інфекції по планеті, масовим ускладненням після перенесених хвороб стане, ризикну припустити, не атипова двостороння пневмонія, а соціальні наслідки жорсткого карантину, зникнення громадянських прав і свобод, якими людство пожертвувало заради виживання.

Можуть заперечити, що з правами і свободами громадян було неблагополучно і до пандемії. Але світ все-таки рухався в правильному напрямку. І держави зразка Північної Кореї, Ірану, Венесуели або Туркменістану були винятками з правил. Тепер же у світі, охопленому страхом, правила різко зміняться. Винятком стануть країни, де вакцину демократії прищеплювали століттями.

Не секрет, що осколки СРСР, зокрема й Україна, не належать до поді-бних демократичних країн. Боротьба з коронавірусом дає можливість державному апарату в нашій країні повернутися до радянських методів управління. В обхід Конституції, права, а іноді і здорового глузду. Низка юристів уже відзначили, що посилення карантину (запроваджено із

6 квітня по всій країні і посиленого місцевою владою) виходять за рамки надзвичайної ситуації, прописаної в нашому законодавстві. Зокрема, насильницьку ізоляцію здорових громадян старше шістдесяти років у своїх приміщеннях не можна назвати інакше, ніж дискримінацією за ознаками віку. Разом з передбаченим покаранням таке обмеження має ознаки масової репресії, свідомо орга-нізованої державою.

Непродумані кроки, як завжди буває, призводять до несподіваних і неприємних результатів. Замість того щоб провести суцільне тестування і забезпечити дотримання карантину десятками тисяч українців, повернутих з усіх країв і континентів, їм попервах на кордоні просто вимірювали температуру і відпускали по домівках. Після показової історії в Нових Санжарах це виглядало як справжнє знущання над рештою незахищеного населення.

Заступник міністра охорони здоров’я України, головний санітарно-епідеміологічний лікар Віктор Ляшко посилався тоді на брак в країні тестів. Тепер, коли тести є, він стверджує, що суцільне тестування не має сенсу. А що має сенс, Вікторе Кириловичу? Перетворення будинків українців на герметичні бункери?

СОКИРА НА ТОНКІЙ НИТЦІ

Було б наївно очікувати, що «боротьба з коронавірусом» не торкнеться великої політики. Небажання проводити суцільне тестування, як стверджують, зумовлене і тим, що зараженою може виявитися значна частина управлінців і депутатів, які представляють чинну владу. Лава запасних у команді президента Зеленського настільки коротка, що для ротацій навіть на низьких рівнях бракує «своїх людей». Чиновників, допустимо, вдається набирати збоку. А як бути зі слугами у Верховній Раді?

Інфікованих в українському парламенті поки що небагато. Одиниці. Але ж дехто продовжує ручкатися з колегами, а то й обніматися. Того й гляди, весь законодавчий корпус доведеться відправити на карантин і самоізоляцію. З моєї точки зору, великої біди в цьому не буде. Переживемо. Але з точки зору влади без прийняття нових законів нам не обі-йтися. Особливо без тих, на прийнятті яких наполягає Міжнародний валютний фонд.

Мова, звісно, про відкриття ринку землі (починаючи із скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення) і про «антиколомойський» закон, який забороняє повертати націоналізовані банки колишнім власникам. Щодо землі, у попередньому огляді я написав, що питання вирішене, і трохи поквапився. Противники продажу землі застосували кілька блокувань, які можна зняти тільки голосуванням у залі. А збиратися у залі народні депутати побоюються — коронавірус.

З «антиколомойським» законом історія така ж, і навіть складніша. Перед другим читанням народні депутати різних фракцій (у тому числі фракції «Слуга народу»), пов’язані, за чутками, з інтересами Ігоря Валері-йовича, внесли в законопроєкт величезну кількість правок, які потребують розгляду в комітетах ВР. Один із законодавців запропонував, наприклад, аж шість тисяч таких правок. Чи треба говорити, що знущання над законотворчістю відбувається строго в рамках демократичної проце-дури? Згідно з процедурою у нас останнім часом взагалі придумали багато нового. Скажімо, позачерго-ві сесії парламенту проводять двічі на день. Щось вигадають і з поправками.

Битва століття у парламенті рано чи пізно закінчиться, певна річ, поразкою колишнього власника «ПриватБанку». Але Міжнародному валютному фонду для продовження співпраці з Україною і виділення кредитів у рамках нової програми потрібні гарантії, що закон про банки і закон про продаж землі справді скоро ухвалять. І закони почнуть діяти. До цього сокира дефолту за зовнішніми зобов’язаннями висітиме над Україною на тонкій ниточці. У Вашингтоні нікого не цікавить, як на життєво важливі рішення наших народних депутатів вплине коронавірус. За океаном — свій коронавірус. Страшніший за нашого.