Для мене інтерв’ю Зеленського і складання мандата Вакарчуком — явища одного порядку, цілком закономірні і взаємопов’язані, нехай пробачать мені прихильники обох.

Суть закономірності у тому, що ці дві скандальні ситуації вкотре доводять, що чудес у політиці і державному управлінні за принципом «прийде хороша людина з нізвідки, переможе сам усіх негідників і за всіх зробить усім щастя», не буває або бувають у виняткових випадках, яких я пригадати не можу. Принаймні, в демократичних країнах.

Коли нагорі опиняються некомпетентні люди, які не мають досвіду, які не пройшли попередніх випробувань у даній сфері, які не мають згуртованої команди однодумців як точки опори, то так і виходить: або соромно за країну, або прикро за них.

Політика і держуправління — складні і високотоксичні сфери людського суспільства, де по-трібні унікальний баланс і

поєднання компетентності, цін-нісності та командності, але саме баланс і поєднання. У нас же завжди чогось бракувало. І ми впадаємо із крайнощів у крайнощі.

А впадаємо тому, що у нас нема ще однієї важливої складової — системи. І нема відпові-дальності. Виборців — за їх вибір, партій — за тих, кого вони пропонують, правителів — за те, що вони верзуть і коять. І поки ця система взаємовідповідальності і взаємозв’язку не з’явиться — навряд чи щось зміниться.

Але ми рухаємося, головне, щоб часу вистачило.