Дослідники з Гонконгського університету науки і технологій створили роботизоване око, будова якого повторює будову людського і яке здатне бачити. Стаття про це опублікована в журналі Nature.

Команда дослідників, взявши за основу будову реального ока, повторила її, адаптувавши до можливостей механіки. Розмір біонічного ока приблизно дорівнює справжньому — близько двох сантиметрів у діаметрі. Всередині воно заповнене рідким електролітом, сітківка зроблена з допомогою нанопроводів, ну а штучним кришталиком нині мало кого здивуєш: з такими інтраокулярними лінзами ходять багато літніх людей, прооперованих через помутніння власного.

У цьому оці світло, заломлюючись у кришталику, досягає фоторецепторів на сітківці, а ті перетворюють фотони на сигнали, які й передають нервовими шляхами у зорові відділи мозку. Саме це і є одним з ключових каменів спотикання для створення ефективних штучних очей, які могли б допомогти людям, що втратили зір.

Мембрана штучної сітківки, що стоїть на місці склери, зроблена з оксиду алюмінію з крихітними сенсорами із перовскіту — гібридного світлочутливого матеріалу, який використовується в сонячних елементах. Нанодроти, що імітують зорову кору головного мозку, передають візуальну інформацію, зібрану сенсорами, на комп’ю-тер, де вона обробляється.

Учені протестували можливості біонічного ока. Воно успішно розрізнило букви I, E та Y, не сплутавши їх. Утім, наразі таке робооко здатне створювати дуже «грубі» зображення: якщо справжнє дає картинку якістю 120 — 140 мегапікселів, то штучне — лише 100 пікселів. Тож поки що різниця становить багато порядків, але важливо, що сам принцип виявився робочим. У майбутньому картинку можна буде «докрутити», а основна проблема лежить у площині «стикування» механічного ока та людського мозку, тобто з’єднання в зоні зорового нерва. Тут потрібно ще багато попрацювати, особливо якщо пристрій адаптувати для постійного носіння. На думку експертів, це може зайняти до десяти років. Крім цього, гаджет має потребу в джерелі живлення. Передбачається, що таким джерелом буде сонячне світло.

Загалом же вчені налаштовані оптимістично: таке око не просто здатне стати «милицею» за відсутністю власного. Автори дослідження стверджують, що особливості конструкції біонічного ока дадуть додаткові можливості. Нанодроти настільки чутливі, що здатні перевершити оптичний діапазон довжин хвиль людського ока, дозволяючи реагувати на довжини близько 800 нанометрів — рівня порогу між візуальним світлом і випромінюванням в інфрачервоному діапазоні, тобто розрізняти предмети в темряві — в умовах, коли людське око на це вже не спроможне. Крім того, як стверджують дослідники, штучне око здатне реагувати на зміни світла швидше, ніж справжнє, що дозволяє йому пристосуватися до мінливих умов за менший час.

Що ж до якості картинки, то з часом, запевняють науковці, вона може на порядок перевершити ту, яка дається людським зором.