Із виставки, присвяченої творчості арт-критика Ути Кільтер (ретроспектива діяльності за 30 років) у Музеї сучасного мистецтва Одеси (вул. Леонтовича, 5)

Пані Ута — знакова фігура для нашого міста, для країни загалом. На жаль, ми не усвідомлюємо всю значущість цієї постаті.

Відомо, що впродовж ХХ ст. у мистецтві відбулася низка фундаментальних зрушень, які призвели до появи нових форм вираження. Перформанс, акціонізм, гепенінг. У нашій архаїчній, постколоніальній країні такі види мистецтва, на жаль, не знаходять гідної поваги. Ми не вміємо швидко зчитувати інформацію, яку надає нам сучасне мистецтво, і тому не мо-

жемо вчасно й адекватно відрефлекcовувати нашу дійсність. Ута Кільтер — провокативна постать. Її жести, мова, стиль поведінки часто сприймаються як виклик усталеним нормам. Іноді вона шокує. Та за різкістю й категоричністю криється глибокий, чутливий знавець сучасного мистецтва. За фахом вона — філософ, а ще — журналістка, актриса, перфомерка, людина з дуже тонкою організацією душі. Це знала і режисерка Кіра Муратова (Ута знялася у восьми стрічках відомої на весь світ кінорежисерки, про це йдеться в експозиції виставки). Це знають композиторка Кармелла Ципколенко, письменник Юрко Іздрик, багато інших шанованих представників української культури. Її добре знають у мистецьких колах Європи.

У наших цінностях, на жаль, утвердилося уявлення, що мистецтво — це щось монументальне, гармонійне, витончене, те що живе у віках. Його поважають, але мало хто по-справжньому розбирається в ньому…

Сучасне мистецтво — це зовсім інша субстанція. Це концептуальне вираження проблематики взаємовідносин особистості та суспільства. Перформанс перебуває у певному місці, у певний час і є художнім жестом, дією, акцію. Українці, як на мене, занадто занурені у буденні справи нашого турбулентного сьогодення. А ще ж існують і глибокі постколоніальні травми: ми ніяк не можемо випірнути з культивованої радянщиною у всіх республіках етнокультури та етномистецтва до модерних і пост-модерних напрямків та форм у мистецтві. Різкі, незвичні акції викликають у нас нерозуміння, чи й взагалі дратують, породжують негативні емоції.

«Специфіка моєї роботи, — підкреслює Ута Кільтер, — полягає в тому, що арт-критика є насправді сферою соціальної психології. Де мистецький твір розглядається, трактується як об’єкт, у якому концентровано висловлена якась проблема суспільства».

Вважаю, Ута Кільтер — окраса нашого міста, і я дуже ціную її допомогу мені особисто, санаторію «Куяльник», учасникам АТО, і вірю, що завдяки їй наше сучасне мистецтво посяде гідне місце в європейській культурній мозаїці.

Ута складна, неординарна натура. Але ця її «несхожість» на виховану десятиліттями юрбу конформістів і пристосуванців робить її яскравим прикладом того, що в цій країні можна жити насиченим, повним мистецьких подій життям.