Є факт, який не спростувати: завтра нашій газеті сповниться 103 роки.

Дата хоч і не кругла, але, погодьтеся, вагома. Навряд чи ще десь в Україні збереглися такі поважні за віком видання. В Одесі — точно ні. Була спроба реанімувати одне, продовживши його перервану на століття історію, однак про якусь автентичність тут і не йшлося. Втім, нема вже тої газети з єром у назві: щоб не «роздержавлюватися», тобто стати незалежною, в тому числі й фінансово, — закрилася.

Отже, нам уже 103! Пишемо, виходимо, гребемо, як висловився добрий друг нашої редакції, веслами на галері. І гребтимемо доти, допоки українці Одещини прагнутимуть рідного слова. Правдивого, щирого, небайдужого. Того, з яким щоденно йшла у бій квола тілом, та сильна духом Леся Українка:

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Захистимо українську мову — збережемо Українську державу. Це єдиний алгоритм. Варіантів тут нема.