Із статті «Української правди», приуроченої до 20-х роковин викрадення журналіста Георгія Гонгадзе.

Це вбивство — історія жертвоприношення. У традиціях варварського світу почет приніс у дар правителю життя ворога. Голову ворога. Інше питання — з якою метою: умилостивити чи підставити?

Це історія — фіаско ідеї «нема людини, нема проблем». Про це міг би багато цікавого розповісти ще Понтій Пілат. Але яку владу і коли зупиняв чужий досвід?

Це історія про маріонеток і ляльковиків, причому ляльковики легко перетворювалися на маріонеток у руках інших ляльковиків. А хто завгодно міг виявитися не тим, за кого себе видає. Ляльковики змінювалися, система залишалася — щоразу у нових конфігураціях.

Це історія перевертнів — перевертнів-політиків, перевертнів-генералів, перевертнів-суддів.

Це історія про непокаране зло, яке вже двадцять років отруює нас. І про трагедію кожного з нас. Бо тієї ночі викрали кожного з нас — принаймні ту частину особистості, яка відповідає за внутрішнього Дон Кіхота. Різниця лише в тому, що Гонгадзе вбили, а нас налякали, побили й кинули в лісосмузі. Хтось зміг вибратися, а хтось і досі там…