Бог заселив Землю людьми різних національностей. Дав їм місце під сонцем і люди розмовляють різними мовами. Кожна нація відрізняється одна від одної. Хоча нас всіх об’єднує слово «людина», але ми не розуміємо одне одного.

На півночі острова Сахалін і в районі річки Амур проживає невелика за чисельністю народність нівхи (стара назва — гіляки). Цим людям кожному на рік потрібно 400 кілограмів червоної риби. Вони ловлять цю рибу, а людина іншої національності це зробити не може — великий штраф, — тільки може купити в магазині. У нівхів природна потреба у цій рибі, без неї вони не виживуть. Це щось як для нас, українців, борщ: де б ми не жили — не обійдемося без борщу.

Свого часу у наших паспортах була графа «національність». Зараз цієї графи нема, а є лише паспорт громадянина України. Чому людина має цуратися своєї національності? І чим я доведу, що я українець, чи інша людина — що вона іншої національності?

Наша планета бідніє не тільки тваринами, а й людьми. Я не знаю, чи ведеться статистика, скільки національностей було на Землі на початку ХХ століття і скільки є нині. Росія знеособила багато національностей, й Україна пішла тією ж дорогою. Жити можна будь-де, але забрати у людини національність не можна ніякими постановами. Треба, щоб у паспорті була графа «національність», щоб за кордоном знали, що є така нація на землі — українці. І в Україні також щоб знали. Питання про графу «національність» треба порушити у Верховній Раді. Може, знайдеться такий депутат, котрий не байдужий до держави Україна і до самих українців.