16 липня 2021 року… Середина дивовижного літа… Стояла днина — як золото, знаменна вже узаконеним повсюдним утвердженням нашої мови, яка відтепер не лише в літературі зберігатиметься, а квітнутиме в повсякденному плині життя вкоріненими в глибінь білими лілеями, додаючи нам снаги. Яка нас усіх і порятує, й об’єднає — коли всі ми цього дуже хотітимем, звісно. Яка і надихала поета, і формувала всеньке його життя, можна сказати — всі його 90 років, та зробила невразливим до мінливостей долі.

Станіслав Стриженюк… Творча зустріч у Літературному музеї. Модерує Богдан Чуфус, народний артист, популярний телеведучий. Останнє, щоправда, в минулому, бо, як сказав, телебачення вже знищене, та й не дивина, бо нищиться нині все, і все у швидкому поступі життя стає бутафорським, якимось немовби штучним… Поза тим, впадала в око характерна ознака святкового вечора: всяк прагнув привітати поета його рідною мовою, хоч траплялися й винятки у формі задавненої хвороби.

Та залишається незнищенним Слово, чи воно в прозовій, чи в поетичній формі, або ж у будь-якій іншій — писемній чи усній. Те слово, яким поет, відчуваючи потребу сказати щось дуже важливого, передав трагедію і велич Мазепи та ницість тирана, воно особливе, кожне — мовби добірне зерно, що справіку падає в наш чорнозем. Чи діткнеться воно спотворених, застиглих душ, чи встигне прорости, як те зерня в землі, допоки ще вона — наша?.. Тут є гідним уваги: створити сю річ сьогодні, в Одесі — це вже щось неординарне, що підносить її на вищий щабель, понад усією «одеською», якщо прийнятне це слово, літературою, для котрої вона стала якщо не явищем ще, то — подією. Не дивина була б, якби написалося десь там, вище по Дніпру… А проте: про книжку, якою поет увінчав свій славний ювілей, майже не згадувалось на ювілейному вечорі. Та вже, нарешті, йде вона до свого читача. І це також — до поняття дивовижного літа.

Поза тим, це була таки зустріч зі Словом. Сповідальним та виваженим поетовим словом, адже поезія — завжди сповідальна. Можна сказати навіть: це був літературний вечір. Впадало в око: майже кожен, хто виходив до мікрофона вітати ювіляра, прагнув зробити це у віршованій формі, часом то була майже ода, а частіше — короткий вірш чи епіграма. Хтось навіть пожартував: «Якийсь літературний ковід». Гумористична нотка також пронизувала той вечір.

І була на тій зустрічі ще нотка ностальгійна, а поряд, як правило, нотка оптимістична. Такі ювілеї без цього не можуть, вони, обидві, як два крила, що несуть ювіляра далі, а разом з ним — і всіх нас. І була нотка лірична — а як же без неї! В її контексті поет не цурався навіть дещо фривольних рядків — на його вершинах це, мабуть, зрідні гумору. А поряд — маленький шедевр з-поміж багатьох інших: «На Фонтані цвітуть абрикоси», вже у пісенній формі. Різні були пісні на цьому вечорі: авторська пісня й знаний віддавна романс, адже модератор — ще й натхненний співак, та ба: не надихались ми цього літа духмяним цвітом одеських акацій… І була гарна й різноманітна музика у живому виконанні: фортепіано, саксофон, гітара… Все це завше йде поряд. А ще було поклоніння вірній поетовій музі, сказати б — співавторці його книжок, невипадково ж одна з них так і названа: «Тетянин день».

Квіти, нагороди, відзнаки, пам’ятні адреси, подарунки… Й навіть «Рік Станіслава Стриженюка», оголошений газетою «Прес-кур’єр». Утім, усе це минуще. Найважливішим є те, що залишається в людській пам’яті, у людських серцях від зустрічі з Поетом, його Словом, від живого спілкування, за яким давно всі ми скучили.